Піца з кроликом, руколою та моцарелою

Цю просту сільську піцу італійські селяни раніше готували із зайцем, адже дрібної дичини в лісах і на полях таких південних італійських регіонів, як Лаціо, Абруццо, Кампанія, Базиліката, Апулія та Калабрія, завжди вистачало. Утім, так само це стосувалося й Півночі Італії, де піца поширилася дещо пізніше.

Як відомо, піца в тому вигляді, у якому ми звикли сприймати її сьогодні, з’явилася на Апеннінському півострові в дев’ятнадцятому столітті. А 1889 року, коли Неаполь (регіон Кампанія), загальновизнану батьківщину цієї культової страви, відвідало королівське подружжя Умберто Першого та Маргарити Савойської, піца здобула офіційне визнання на державному рівні. Це була надзвичайно важлива віха в історії піци, адже саме після цього вона почала набувати популярності по всій Італії. Ба більше, протягом наступного після цієї події століття піца не лише швидко й назавжди завоювала симпатії жителів Північної Італії, а й устигла перетнути кордони держави та стати в буквальному розумінні світовою знаменитістю. Без цієї страви вже важко уявити гастрономічну частину життя сучасної людини. Не менш складно уявити місто на планеті, де немає хоча б однієї піцерії. І ви знаєте, що я в цьому випадку не перебільшую!

Справжня піца має бути гарячою, ароматною, з тонкою, але еластичною основою, хрусткою скоринкою та збалансованою начинкою, де соус (найчастіше томатний), моцарела й інші складники топінгу доповнюють одне одного, а не «змагаються» у смаку. Ідеальна неаполітанська піца має круглу або злегка овальну форму, а її діаметр може сягати 35 см. При цьому вона повинна мати тонкий центр (до 3 мм) і пишні, злегка закручені, але не засмажені краї. Головне в класичній піці — це баланс у поєднанні смаків, якість і свіжість продуктів, а також ручна робота з тістом.

Що ж до начинки для піци, то вона може бути найрізноманітнішою, і тут практично немає меж для фантазії кухаря. Однак при цьому принципово важливо, як я вже частково підкреслив вище, не перевантажити піцу. Річ у тім, що надто яскрава начинка може заглушити незабутній аромат тіста, і тоді страва втратить своє велике первісне призначення: дати людині змогу зі смаком насититися хлібом із вирощеної власними руками пшениці.

Розраховано на дві піци діаметром 32 см (4 порції).

Інгредієнти

2 заготовки тіста, придбані в магазині (ми завжди купуємо тісто для піци бренду Meister, і це не реклама, просто, по-перше, воно справді якісне, а по-друге, завжди є в найближчому до нашого дому супермаркеті)
1 склянка томатного соусу на ваш вибір (рекомендую приготувати соус самостійно: у нашому блозі рецептів такого соусу вистачає)
4 невеликі кролячі ніжки (зняти м’ясо з кісток і нарізати тонкими смужками)
1 середня цибуля-порей
1 середній пучок руколи (якщо листочки надто довгі, їх можна розрізати навпіл)
3 великі кульки моцарели (нарізати кружальцями завтовшки до 3 мм)
1 столова ложка топленого масла
2 столові ложки оливкової олії
Сіль, перець
Пармезан для подавання (за бажанням)

Приготування

Готуємо томатний соус.
У великій сковороді з важким дном і антипригарним покриттям нагріваємо топлене масло й оливкову олію та на середньо-сильному вогні обсмажуємо в цій суміші м’ясо, часто помішуючи, близько 5–6 хвилин, доки воно помітно не підрум’яниться, але при цьому залишиться соковитим. Перекладаємо на тарілку.
Зменшуємо вогонь до середньо-слабкого й обсмажуємо в сковороді цибулю-порей 3–4 хвилини, час від часу помішуючи. За потреби додаємо ще столову ложку оливкової олії.
Викладаємо два круги тіста на дека, застелені силіконовими килимками. Густо змащуємо тісто томатним соусом і викладаємо на обидві заготовки порівну цибулю-порей, шматочки кролика та моцарелу.
Відправляємо в попередньо нагріту до 220 °C духовку на 15 хвилин.
Подаємо готові піци до столу негайно, прикрасивши листочками руколи й додатково посипавши тертим пармезаном.