Піца з помідорами, маринованими артишоками, черемшею та трьома сирами, або Ще раз про загальновідоме…

Піцу не стільки винайшли, скільки вона еволюціонувала. Молодша сестра звичайних коржів із начинкою, які були популярні з давніх часів, піца вперше була задокументована під власною назвою 997 року в старовинному манускрипті з південної Італії, у якому син феодала обіцяв 12 піц місцевому єпископу як щорічне підношення.

Піца, яку ми знаємо сьогодні, з’явилася в Неаполі у вісімнадцятому столітті. У ті часи місто переживало наплив селян із навколишніх сіл, і його харчова інфраструктура не могла впоратися з усіма новими «ротами», що з’являлися немов гриби після дощу. Бідним людям, відомим тоді як «лаццароні», потрібно було харчуватися чимось дешевим і зручним для споживання. Одним із рішень була піца, яку завжди можна було купити в місцевих вуличних торговців як цілою, так і скибками. Причому розмір порцій прямо пропорційно залежав від бюджету покупця.

Іноді начинки були зовсім простими, як-от часник і сіль, але вони також могли містити сир, базилік і часто помідори. Насправді походження нашої начинки припадає саме на цей період історії: тоді європейці все ще з підозрою ставилися до пасльонових (помідорів), які були завезені на континент на початку колонізації Америки. Низький попит на помідори призвів до низьких цін на піци, що ідеально підходило для голодних, майже злиденних селян. Але помідори на піці — та й сама піца! — лише збиралися вступити у свої права.

1889 року король Умберто I та королева Маргарита Савойська відвідали Неаполь. Їм набрид їхній постійний раціон французької високої кухні (зітхання), і вони попросили скуштувати деякі місцеві делікатеси. Шеф-кухар піцерії Brandi Рафаеле Еспозіто та його дружина приготували три піци для королівського подружжя. В одній із них були помідори, моцарела й базилік, а червоний, білий і зелений відповідали кольорам італійського прапора. Королеві Маргариті сподобалася саме ця піца, тому остання отримала назву Pizza Margherita. Королева так закохалася у свою однойменну піцу, що після повернення додому надіслала піцайоло лист подяки, який можна побачити у згаданій піцерії й донині. Подібна реклама загалом селянського частування значно підвищила його статус, хоча піца не стала особливо популярною в Італії аж до закінчення Другої світової війни.

Піцерія Brandi, можливо, і зробила піцу відомою, але все ж першою у світі піцерією була Antica Pizzeria Port’Alba, заснована 1738 року, яка тоді була лише прилавком неаполітанського торговця. Приблизно сто років потому заклад розширився, і до нього додали столи та стільці. Зрештою ця піцерія навіть удостоїлася візиту короля Обох Сицилій Фердинанда Другого, який приїхав інкогніто, щоб дізнатися про настрої свого народу, а заодно (що найімовірніше) скуштувати божественний шматочок пирога, вкритого часником і томатним соусом та названого піцою.

Визнаючи важливу роль своїх закусочних у походженні піци, Неаполь 2004 року ухвалив закон, яким затвердив характеристики справжньої неаполітанської піци. Вона має бути «круглою, приготованою з певного типу борошна й дріжджів у дров’яній печі за температури 220 градусів Цельсія. Неаполітанська піца може містити лише найкращі інгредієнти. Оливкову олію на тісто потрібно наливати спіральним рухом, а якщо додається тертий сир, його слід розподілити по тісту рівномірним рухом руки».

Нарешті, ось вам ще один варіант цього чудового італійського винаходу — піца з маринованими артишоками, черемшею та моцарелою.

Розраховано на дві піци діаметром близько 30 см (4 порції).

Інгредієнти

Два шматки готового фабричного тіста, розкачані у формі тонких кругів діаметром близько 30 см (тісто для піци ви також можете приготувати вдома, скориставшись рецептом нашого блогу)
4 середні помідори (нарізати кружальцями)
400 г маринованих артишоків без маринаду
1 великий пучок черемші вагою близько 120 г (добре промити)
1 перець чилі (нарізати тонкими кільцями, насіння видалити)
150 г плавленого сиру Гауда
2 великі кульки моцарели вагою по 120 г кожна (нарізати скибками)
100 г дрібно натертого пармезану або пекорино
Оливкова олія першого холодного віджиму
Сіль (до смаку)

Приготування

Нагріваємо духовку до 220 градусів Цельсія.
Викладаємо круги тіста на дека, попередньо застелені пергаментним папером (можна також використовувати силіконові килимки). Змащуємо тісто оливковою олією, а потім тонким шаром Гауди. Розміщуємо зверху рівномірним шаром листя черемші.
Потім розкладаємо по поверхні кожного круга кружальця помідорів, скибки моцарели, а між ними — шматочки маринованих артишоків. Приправляємо кільцями перцю чилі й щедро посипаємо тертим пармезаном.
Відправляємо в духовку й запікаємо протягом 15 хвилин, доки коржі по краях не підрум’яняться, а моцарела не розплавиться.
Одразу ж подаємо до столу.