Китайський салат «пай хуан гуа» з огірків із кунжутною олією та часником

Відомо, що перші огірки почали вирощувати в Індії близько чотирьох тисяч років тому. Трохи згодом огірок перетнув кордони давньоіндійської держави й прижився в Стародавній Греції, Римі, Європі, Новому Світі та Китаї, ставши одним із найпоширеніших овочів у світі. Протягом цієї дуже довгої подорожі огірок переживав свої золоті періоди, коли його беззастережно приймали як важливий компонент у національних кухнях багатьох народів світу, і свої чорні часи, коли його вважали небезпечною рослиною та переносником смертельних захворювань.

На початку першого тисячоліття, коли огірки вже стали невіддільною частиною давньоіндійського раціону (тут їх додавали свіжими до салатів, маринували, готували з них холодні супи й напої), Індія почала активно торгувати із цивілізаціями Близького Сходу та народами, які жили тоді на території сучасної Європи. Найвідомішим прикладом міграції культивованого огірка зі Стародавньої Індії на Близький Схід стали згадки про нього в хроніках міста-держави Ур (Месопотамія), а також у давньому шумерському епосі «Сказання про Гільгамеша». Згодом з огірками познайомилася давньогрецька цивілізація. Греки називали цей овоч «сікіон». Приблизно тоді ж огірок потрапив до Китаю, Туреччини, Болгарії та Африки.

Наприкінці першого тисячоліття огірки стали найбажанішим овочем у Римській імперії, вони мали однаково велику популярність як серед патриціїв, так і серед плебсу. Простота вирощування огірків і різноманіття їхніх видів, форм та смаків дали їм змогу зберігати провідне місце в раціоні жителів Апеннінського півострова протягом кількох століть. Крім уживання в їжу, у Стародавньому Римі огірки використовували як лікувальний засіб. Місцеві ескулапи вважали, що вони допомагають у разі погіршення зору, загоєння ран, укусів скорпіона та безпліддя (жінки, які хотіли мати дитину, прикладали кружальця огірка до грудей). Яскравим прикладом ставлення давніх римлян до чудодійних властивостей огірків можна вважати знаменитий указ імператора Тиберія, який наказав усім римлянам їсти огірки щодня протягом усього року. За цього імператора огірки в Римі вирощували: влітку — на спеціальних городах, де більше нічого не росло, а взимку — у критих теплицях, які можна було пересувати й повертати до сонця (теплиці також оснащували дзеркалами, за допомогою яких нагрівалося повітря всередині). Після падіння Риму огірки на тривалий час утратили свою популярність у Європі й повернули колишню славу лише за Карла Великого у восьмому столітті. Водночас жителі Англії познайомилися з огірками лише в чотирнадцятому столітті. Та й то перший досвід такого знайомства був невдалим, і повноцінним інгредієнтом британської кухні цей овоч став у XVII столітті.

Христофор Колумб у п’ятнадцятому столітті привіз огірки до Нового Світу. Спочатку їх вирощували іспанські поселенці на Гаїті, а потім вони поширилися по всій Північній Америці. Індіанці дуже швидко усвідомили корисність і поживну цінність огірків та кавунів і почали вирощувати їх повсюдно. Протягом усього вісімнадцятого століття переможну ходу цього овочу Америкою було призупинено, оскільки в місцевих журналах з’явилися статті про його шкоду для здоров’я. Однак уже в дев’ятнадцятому столітті це прикре непорозуміння було усунуто.

У Китаї огірки завжди вважали ідеальною їжею у спекотну погоду й гарним контрастним доповненням під час подавання гарячих страв. Різні версії запропонованого вам салату з огірків «пай хуан гуа» вже не одне століття готують у всіх регіонах країни. У сичуанській кухні до нього щедро додають сушений каєнський перець. У Пекіні огірки вже охолодженими купують у місцевих вуличних торговців (для салату традиційно з огірків видаляють насіння) і, приправивши сіллю та перцем, їдять на ходу як засіб від спеки.

(на чотирьох)

Інгредієнти:

• 10–12 огірків середнього розміру (добре промити під проточною водою, зрізати кінчики й трохи шкірки з краю товстішого боку, розрізати впоперек на три частини, а потім кожен шматок уздовж навпіл)
• 1 маленький пучок зеленої цибулі (добре подрібнити)
• 1 пучок кінзи (відокремити листя й грубо посікти)
• 1 столова ложка подрібненого листя меліси або м’яти
• 1 невеликий стручок свіжого каєнського перцю (добре подрібнити)
• 3 зубчики часнику (почистити й дрібно посікти)
• Півтори столові ложки соєвого соусу
• 1 столова ложка білого винного оцту
• 1 чайна ложка рідкого меду
• 1 чайна ложка тахіні
• 50 мл кунжутної олії
• Морська сіль
• Насіння кунжуту (для прикрашання)

Приготування:

1. Готуємо заправку для салату. Змішуємо у великій керамічній ступці подрібнений каєнський перець, часник і тахіні. Розтираємо товкачиком до однорідної ніжної маси, додаємо кунжутну олію, соєвий соус, оцет і мед. Ретельно перемішуємо.
2. Викладаємо огірки в салатницю, додаємо кінзу, мелісу та цибулю. Солимо. Заправляємо нашим соусом і добре перемішуємо.
3. Посипаємо кунжутом і подаємо до столу.