Усе про шампанське. Частина VI

На початку двадцятого століття два важливі питання — що саме називати «шампанським» і де брати для цього виноград — стали джерелами серйозних заворушень у Франції, зокрема в таких виноробних районах, як Дамері.

Наприкінці дев’ятнадцятого століття шампанське вино як товар остаточно утверджує свій бренд і стає частиною світової культури. Однак подальші події вносять у цю, здавалося б, усталену картину свої корективи. Провісників зазначених подій можна було виявити ще сто років тому, коли на тлі стрімкого зростання популярності ігристого вина в будинків шампанських вин виникла потреба шукати дешевший винний матеріал, ніж той, що пропонували власники виноградників у самій Шампані. Поява французької залізниці помітно спрощувала розв’язання цього завдання. Тим більше, що ціни на виноград, вирощуваний у тому ж Лангедоку й цілком порівнянний за якістю з виноградом Шампані, були приблизно вдвічі нижчими, ніж у його конкурента. У газетах того часу навіть з’явилися безглузді історії про те, що деякі виробники шампанського для здешевлення його виробництва використовують ревінь, імпортований з Англії.

За відсутності будь-яких законів, що регулювали виробництво шампанського у Франції, будинки шампанських вин за такого стану справ ставали повновладними господарями ситуації й диктували свої ціни на виноград, вирощуваний у регіоні. До цього варто додати скрутне становище місцевих виноградарів — наприкінці дев’ятнадцятого століття через ранні морози вони мали труднощі з кількома останніми врожаями винограду. Крім того, чума всіх виноградників Франції, філоксера, дісталася й Шампані. Усі врожаї винограду з 1902 до 1909 року були уражені пліснявою та грибком. 1910 року близько 96% рослин знищили град і паводки.

1917 року виробники шампанського, а разом із ними й увесь регіон Шампань, пережили ще один серйозний удар по своєму бізнесу — Франція втратила одного зі своїх найбільших споживачів шампанського, Росію. Революційний російський пролетаріат почав будувати нове життя у своїй країні й «більше не потребував цього буржуазного напою — пережитку минулого».

Щоб якомога нижче опустити ціни на закуповуваний виноград, більшість виробників шампанського домовлялися між собою й шантажували місцевих виноградарів, погрожуючи їм, що купуватимуть сировину за межами Шампані. Власники виноградників, серед яких було чимало звичайних селян, опинилися в становищі, коли були змушені опускати ціни на свій товар дедалі нижче. Більшість із них ледве зводила кінці з кінцями. 1911 року невдоволення виноградарів Шампані досягло піку й вилилося в масові протести та заворушення. Вони захопили всі вантажівки з виноградом від своїх конкурентів із долини Луари й утопили в річці Марні. Після цього розгнівані селяни напали на підвали тих виробників шампанського, які таємно закуповували виноград за межами Шампані, і всі запаси вина відправили туди ж…

Французький уряд був змушений швидко відреагувати на ці драматичні події: негайно ухвалили закон, згідно з яким виноградники, розташовані на території департаментів Марна й Ена, оголосили монопольними постачальниками винограду для виробництва автентичного шампанського. Усе інше шампанське визнавалося незаконним. Це не розв’язало всієї проблеми, адже серед виключених районів опинилися виноградники в Обі та Труа — останнє вважалося негласною столицею Шампані. Перша світова війна, що почалася 1914 року, перервала подальший розвиток конфлікту, а законодавче уточнення меж виноградників продовжилося вже після війни.

Під час артобстрілів Шампані німецькими військами багато її жителів ховалися у винних підвалах, де навіть у цей період процес виробництва шампанського не зупинявся ні на хвилину.

Розташування Шампані недалеко від західного фронту призвело до того, що більшість виробників шампанського покинула свої домівки. Однак невелика їх частина все ж залишилася в регіоні й зберігала свій товар у підземних крейдяних кар’єрах або вапнякових печерах, куди не могли дістати німецькі снаряди. За час цієї війни виноградники Шампані перетворилися на поле, суцільно порите вирвами, — більша частина виноградної лози була знищена. За три роки Шампань втратила половину свого населення, а такі райони, як Ена, — дві третини! Переважну кількість будинків шампанських вин було повністю зруйновано разом із усім обладнанням.

(далі буде)