Вип’ємо віскі, або «Uisge Beatha gu brath»

Чомусь саме так моя шкільна вчителька англійської мови Маргарита Семенівна Пундик змушувала нас, учнів молодших класів, звикати до вимови літери «w» (дабл ю). Абсолютно руда від природи (на голові в неї наче пожежа сталася, – думав я тоді), з тілесними формами, близькими до тих, що демонструвала неповторна Кім Бейсінгер (мультяшна, звісно… втім, і реальна також) у безсмертному анімаційному фільмі Роберта Земекіса «Who Framed Roger Rabbit», вона змушувала переважну більшість хлопчаків нашого класу під різними приводами пірнати під парти щоразу, коли сідала за свій учительський стіл. Я не був винятком із цього числа. Хоча, чесно кажучи, тепер уже й не пригадаю, що ж такого неймовірного ми там усі видивлялися…

Чоловік Пундик був дипломатом і працював у радянському посольстві у Великій Британії, тому наша Маргарита була просто нафарширована безліччю сучасних нам, тодішнім, світських історій із життя англійського суспільства, якими із задоволенням ділилася майже на кожному уроці. Ми дивилися на неї, як на інопланетянку з фантастичних романів Єфремова, а ще краще, як на богиню, що спустилася до нас просто з небес через чийсь недогляд… Через уже згадані вище й туманні причини ми також щиро заздрили її чоловікові. Хай там як, але мої перші уроки англійської, та й узагалі вся ця мова часто асоціюються в мене саме з фразою, винесеною в заголовок цього допису. Мені здається, що це не випадково, і не лише тому, що Пундик виявилася першим секс-символом серед купи моїх, уже напівзотлілих, дитячих спогадів.

Вплив алкоголю на людську цивілізацію навряд чи варто недооцінювати. Як і вино, що протягом 6000 років впливало на світогляд і традиції людей у всьому світі, так і віскі справило відчутний вплив на звичаї та спосіб життя шотландців, а починаючи з 15-го століття – й англійців. А чи можна уявити собі майже всю історію Сполучених Штатів Америки без цього світло-коричневого, часто з присмаком чемергесу, міцного напою?!

Походження віскі, що є, по суті, продуктом дистиляції ферментованого зерна, можна з певною впевненістю віднести до IV-III тисячоліття до нашої ери. Як свідчать археологічні розкопки, першопрохідцями, що винайшли процес перегонки міцного алкоголю, були жителі Вавилона – першого у світі мегаполіса, найважливішого політичного, економічного й культурного центру Стародавньої Месопотамії. У Вавилоні традиційно використовували процес дистиляції для виробництва парфумів та інших ароматичних речовин. Із часом секрет перегонки ферментованих продуктів поширився по всьому стародавньому світу й знайшов свій притулок за стінами монастирів ранніх християн. Стабільність у способі життя ченців, постійна потреба у ферментації та дистиляції з метою отримання алкоголю для проведення релігійних обрядів допомогли зберегти знання й уміння з виробництва міцних алкогольних напоїв у темні та смутні часи середньовіччя.

Відомо, що народи Ірландії та Шотландії познайомилися з процесом дистиляції в 11-му столітті саме завдяки ченцям-християнам. Однак, за деякими свідченнями, «гнати» міцний алкоголь уміли ще стародавні кельти, вони називали його «uisge beatha» або «вода життя». До речі, ірландці й досі так називають віскі. Вирішальним чинником, який схилив народи північної Європи до виробництва пива та віскі, стала відсутність придатних кліматичних умов для вирощування винограду на їхніх землях. Невдовзі Шотландія вийшла в лідери серед цих країн за кількістю виготовленого віскі. Перший реєстр виробленого в Шотландії віскі, що дійшов до нас, датовано 1494 роком. У цьому історичному документі зазначено, що якийсь «Фріар Джон Кор закупив 8 коробів солоду для виробництва «aqua vitae». Цієї кількості солоду було достатньо для виробництва 1500 стандартних пляшок віскі.

Популярність віскі в Шотландії продовжувала зростати й у першій половині 16-го століття, доки 1541 року король Англії Генріх VIII не розпустив усі монастирі. Це рішення короля підштовхнуло «безробітних» ченців відкрити власні невеликі винокурні. Незабаром колишні ченці поширили свої знання по всій Шотландії. Любов шотландців до віскі зазнала ще одного випробування на початку 18-го століття, коли англійська корона своєю владою наклала непосильні податки на будь-який неліцензований алкоголь, вироблений у Шотландії. Щоб хоч якось боротися за право безперешкодно виробляти свій національний продукт, багато шотландців почали виробляти віскі нелегально.

Тисячі підпільних винокурень запрацювали по всій північній частині англійського королівства. Таємне виробництво віскі велося переважно вночі, щоб не було видно диму з печей, які нагрівали казани з ферментованою брагою. Вироблене вночі «бутлегерське» віскі в народі прозвали красивим ім’ям «муншайн» (англ. – “moonshine”), тобто – «місячне світло». Контрабанда віскі невдовзі з промислу перетворилася на мистецтво. Протягом понад ста п’ятдесяти років контрабандисти Шотландії та Англії щодня вели війну (у буквальному сенсі цього слова) зі своїми урядами за право вільного продажу цього алкогольного напою. Згодом схожа історія повторилася в Америці: федеральний акциз на дистильований алкоголь, запроваджений 1791 року, викликав опір фермерів західної Пенсільванії. У 1794-му вони взялися за зброю — так розгорілося Повстання через віскі. Боролися фермери не за право гнати віскі вдома — цього ніхто не забороняв, — а проти акцизу й того, як його стягували.

У Шотландії боротьба власників винокурень за свої права закінчилася 1823 року. Цього року парламент Великої Британії ухвалив закон, який легалізував статус таких винокурень. Ці зміни в законодавстві буквально «омолодили» виробництво віскі по всій Шотландії та Ірландії, а також дозволили впровадити у виготовлення віскі низку технічних інновацій – таких як, наприклад, винахід Робертом Штейном перегінного апарата «безперервної дії», що значно прискорило процес виробництва й істотно поліпшило якість віскі.

У другій половині 19-го століття в історії віскі сталися дві важливі події: по-перше, Скотт Ендрю Ашер успішно вдосконалив виробництво купажованого віскі й домігся визнання його якості на світовому ринку; по-друге, у цей період виноградники всієї Європи вразила філоксера, і на тлі різкого зниження виробництва вина погляди людей, які п’ють, звернулися до віскі.

Останній гучний вихід віскі на світову сцену «на біс» відбувся на початку 20-го століття. Після кількох століть виробництва бурбона в північній Америці (так називався американський аналог віскі) 1920 року під тиском протестантів Конгрес ухвалив вісімнадцяту поправку до конституції, згідно з якою було істотно обмежено вільне виробництво, транспортування та продаж алкоголю в Америці (дозволялося виробництво вина в невеликих кількостях для релігійних цілей, а також віскі – лише для медичного використання). Це рішення, назване «Prohibition Law», або інакше «сухий закон», діяло до 1933 року, і після 150 років шотландського бутлегерства цю естафету підхопили американці.

Сухий закон справив великий вплив на культуру Америки: велику кількість підприємств, що виробляли алкоголь, було закрито, й американці, які до цього віддавали перевагу пиву та вину, перейшли на контрабандне віскі, яке або вироблялося (як і свого часу в Шотландії) у підпільних винокурнях і часто було низької якості, або нелегально переправлялося через океан з Ірландії та Шотландії. Давно все це було: скільки романів написано, а скільки чудових фільмів знято…

На сьогодні віскі поступається за популярністю в Європі – лише вину, у нас – горілці. А в Америці – це найпоширеніший міцний алкогольний напій. Цього року, приміром, у всьому світі було продано 1,5 мільйона пляшок віскі!

Тож мені залишається лише завершити цей скромний допис відомим кельтським гаслом «Uisge Beatha gu brath!»

Постскриптум: «Uisge Beatha gu brath!» перекладається з гельської як «вода життя навіки!»