Грінки з печінкою бичків, смаженою цибулею та кропом, Едуард VI і гантелі

Я ріс дуже слабким хлопчиком: починаючи з трьох років і десь до семи, я перехворів на всі відомі в ті часи нашій радянській науці болячки. Стригучий лишай, кашлюк, вітрянка, бронхоаденіт, кір, анемія, усілякі види ангіни та грипу — усе це безжальною брилою звалилося на мій дитячий організм, який ще не встиг як слід зміцніти. Відбувалося це, найімовірніше, через те, що ми жили бідненько й не завжди вдавалося годувати мене нормальною, здоровою їжею. Що ж, наскільки я пам’ятаю, у цьому були й свої позитивні сторони — наприклад, мене майже всі без винятку жаліли, а оскільки характер у мене був, м’яко кажучи, доволі своєрідний, то й терпіли принагідно…

Звісно, найбільше зі мною вовтузилася моя бабуся — власне, саме її я переважно й пам’ятаю, коли був маленьким і немічним. Вона буквально змушувала мене багато ходити пішки (бо так радили лікарі) й використовувала для цього будь-яку слушну нагоду: похід до магазину по продукти, відвідування родичів, годування голубів та іншої живності в сусідньому парку ім. Рози Люксембург тощо. Пам’ятаю, мені було важко долати без відпочинку навіть не дуже великі відстані, і під час таких прогулянок ми часто зупинялися, щоб я міг віддихатися…

1959 року батько — тоді він уже майже не жив із нами — відвіз мене на Кавказ лікувати легені свіжим гірським повітрям (лікарі сказали, що ще пів року — і буде пізно). Там були гори, ліс, намет. Усе готували на багатті, тато привозив із сусіднього вірменського села свіже козяче молоко, масло, яйця, коржі, баранину, овочі, зелень, твердий і пахучий місцевий сир. Я пригадую, як носився з дикими криками лісом, що суцільно складався з велетенських дубів, удаючи індіанця з племені команчів… Ми прожили там майже пів року, а додому я повернувся здоровою дитиною. За кілька років я вже робив щоденну зарядку, тягав гантелі й гирі, стискав еспандер, віджимався по п’ятдесят разів від підлоги й ганяв із хлопцями на велосипедах «долами та пагорбами». Загалом у свій пубертатний період я ввійшов уже широкоплечим, спритним юнаком із довгим кучерявим волоссям і темними очима — ні дати ні взяти Мауглі. ))

Важко сказати, на якому році мого життя бабуся зробила це вперше, але, коли я був іще маленьким і сумним дитям із млосним поглядом та блідим обличчям, обрамленим темним волоссям, що закручувалося у великі кучері, вона часто називала мене принцом Уельським. Був якийсь недовгий період, коли я ще не розумів, хто це такий, доки не дістався до Марка Твена. Коли ж я це зробив, тобто здолав «Принца і злидаря» (а це була одна з моїх перших книжок — не «Повість про справжню людину» чи «Тимур і його команда», як у багатьох тоді!), я гідно оцінив бабусину фантазію й навіть деякий час за образом і подобою головних персонажів роману «ліпив» для себе своє майбутнє «я». Утім, це швидко минуло разом із млосним поглядом і кучерями…

Від того періоду залишився лише ось цей дещо зім’ятий часом спогад про бабусю, прадавній дубовий ліс та Едуарда VI — принца серед злидарів… а ще запам’яталися мені звідти ж бабусині ласощі, якими вона зрідка балувала мене, — грінки з ніжною печіночкою річкових бичків. Я б сказав, королівське частування, адже для його приготування потрібно було випатрати не менш як три-чотири кілограми великого бичка!

Інгредієнти:

• 200 грамів печінки річкових бичків
• 4 середні головки цибулі шалот (почистити й подрібнити)
• 2 столові ложки подрібненого кропу
• Щіпка каєнського перцю
• Пів столової ложки бальзамічного оцту
• 3 скибки білого хліба
• Якісна оливкова олія холодного віджиму
• Морська сіль грубого помелу

Приготування:

1. Солимо й перчимо печінку, даємо їй постояти кілька годин.
2. У невеликому сотейнику добре обсмажуємо цибулю в оливковій олії до коричневого кольору. Відкидаємо на сито й даємо стекти зайвій олії.
3. Тим часом на сухій сковороді обсмажуємо хліб.
4. У той самий сотейник додаємо трохи оливкової олії, а коли вона нагріється, смажимо в ній печінку протягом 1–2 хвилин.
5. Швидко й обережно (оскільки печінка дуже ніжна) перемішуємо печінку із цибулею та бальзамічним оцтом і викладаємо на ще теплий хліб. Посипаємо кропом і подаємо до столу.