Закуска з помідорів, смажених із часником і прованськими травами

Коріння походження цієї простої hors d’oeuvres, вочевидь, сягає французької сільської глибинки. Принаймні мені хочеться так думати, бо жодних точних вказівок із цього приводу я не знайшов ані в літературі про французьку кухню, ані в інтернеті.

Однак сталося так, що про наш сьогоднішній рецепт помідорів, смажених із часником і прованськими травами, я вперше почув від шеф-кухаря Еріка Ріперта, а він, як відомо, народився в Антібі, дуже давньому французькому містечку, розташованому в самому серці Провансу — дивовижного за красою південно-східного регіону Франції, який якихось вісімдесят-дев’яносто років тому тією самою сільською глибинкою, по суті, і був. Тож свого висновку я дійшов не завдяки якимось особливим знанням кулінарної історії згаданого приморського краю, а лише завдяки вмілому застосуванню старого доброго методу дедукції. 😀 І якщо вже я мимохідь згадав ім’я одного з найкращих кухарів Нью-Йорка, виявімо до нього належну повагу.

Я вже якось розповідав вам про цю чудову людину в публікації, присвяченій його рецепту гребінців крудо із соусом з імбиру та васабі, але, знаєте, у житті таких талановитих людей, як, наприклад, Ерік, завжди знаходяться нові цікаві подробиці, які хотілося б додати до вже сказаного.

За визнанням Ріперта, в усьому, що стосується приготування їжі, у нього було двоє найголовніших учителів: його «мама і Прованс». Що ж до кулінарної школи, яку він відвідував у Перпіньяні (історична провінція Руссільйон), то після її закінчення він «миттєво викинув із голови майже все», чого його там навчали. Утім, згодом він пройшов свої університети у воістину геніальних метрів від плити — взяти хоча б того самого уславленого на весь світ Жоеля Робюшона або Жільбера Ле Коза. До речі, саме останній, відомий як автор багатьох інноваційних страв, приготованих із найрізноманітнішої морської живності, прищепив американському обивателю любов до морепродуктів. Тепер у нью-йоркському ресторані «Le Bernadine» Ерік продовжує справу, розпочату маестро. Адже названий заклад особливо славиться саме цією категорією страв.

Звісно ж, такий маститий шеф-кухар, як Ріперт, є володарем безлічі престижних нагород, отриманих ним на кулінарній ниві. Назву лише основні з них: 1997 рік — «Найкращий ресторан Америки» за версією нью-йоркського журналу «GQ»; 1998 рік — звання «Видатний ресторан року» від благодійного кулінарного фонду James Beard Foundation, який за значущістю є чимось на кшталт Мішлена, тільки американського; 1998 рік — «Топ-шеф Нью-Йорк-Сіті» від James Beard Foundation; 1999 рік — «Видатний рівень сервісу» від James Beard Foundation; 2003 рік — «Видатний кухар року» від James Beard Foundation; щороку впродовж 2000–2007 років — «Найкраща їжа в Нью-Йорк-Сіті» від громадської організації «Zagat», що протягом року відстежує рейтинги всіх ресторанів Великого Яблука. Вражає в цьому списку велика кількість згадок Фонду Джеймса Бірда — тут Еріку Ріперту справді є чим пишатися.

Однак час нам переходити до рецепта. Він простий, як усе справжнє, і водночас цілком здатний стати зіркою на вашому обідньому столі. Присутність у рецепті часнику до оригінального рецепта стосунку не має, бо це особисто я трохи посвояволив. Часник припав дуже доречно — перевірено.

(розраховано на чотири-шість-вісім порцій)

Інгредієнти:

• 8 середніх помідорів (ми взяли сливку — вона м’ясиста й із порівняно невеликою кількістю насіння)
• 4 великі зубчики часнику (почистити й нарізати тонкими поздовжніми пелюстками)*
• 4 столові ложки прованських трав
• 70–80 мл оливкової олії
• Морська сіль середнього помелу

Приготування:

1. У великій сковороді з антипригарним покриттям на середньому вогні нагріваємо оливкову олію, доки на поверхні не з’являться маленькі бульбашки.
2. Тим часом розрізаємо всі помідори на поздовжні половинки, перекладаємо на деко й щедро солимо місце зрізу. Потім робимо 2–3 надрізи в м’якоті помідорів і встромляємо в них шматочки часнику. Посипаємо прованськими травами. Злегка приплескуємо долонями, щоб спеції просочилися соком помідорів і надійно пристали до м’якоті.
3. Смажимо помідори зрізом донизу в добре розігрітій сковороді з олією протягом 4–5 хвилин. Вимикаємо вогонь, даємо трохи охолонути й подаємо до столу.

*Примітка:

Зізнаюся чесно: цього інгредієнта не було у варіанті, запропонованому Еріком, але оскільки ми маємо справу із сільською закускою (як ми з вами від самого початку домовилися), то я взяв на себе сміливість трохи поімпровізувати. Сподіваюся — на краще.