Сендвічі хібаріто з бананових коржів із яловичиною, овочами та гострим соусом адобо по-пуерториканськи

Іноді інгредієнти для сендвіча, прочитані в меню, одразу ж і поза вашою волею наповнюють рот рясною слиною, а іноді від самої лише згадки про деякі з них вам раптом стає не по собі. Чиказький хібаріто точно перебуває десь посередині між цими двома крайнощами вашої розбурханої уяви. Покласти апетитні, соковиті шматочки м’яса з кружальцями рожевих помідорів і тонкими кільцями червоної цибулі (м-м-м!) між… двома злегка відбитими у формі довгастого коржа бананами — це, погодьтеся, звучить щонайменше дивно. Утім, дивно в хібаріто звучить не лише це поєднання, а й історія про його походження.

Подавання страв на відбитих і добре обсмажених бананах не є чимось особливо новим у латиноамериканській гастрономічній традиції. У Пуерто-Рико, наприклад, протягом тривалого часу це звичайна й повсюдна кулінарна практика. Але коли 1996 року Хуан «Пітер» Фігероа, уродженець Республіки Пуерто-Рико, а також шеф-кухар і власник ресторану «Borinquen», розташованого в парку Гумбольдта на Вест-Сайді в Чикаго (штат Іллінойс), уперше приготував для своїх завсідників хібаріто, слава про Хуана та його нову страву рознеслася всім містом зі швидкістю блискавки.

Новий сендвіч із такою незвичною для чиказького вуха назвою складався з м’яса, сиру, латуку, помідорів і приправленого часником майонезу, покладених між двома скибочками відбитих, а потім смажених в олії бананів. Нічого надзвичайного в такій начинці сендвіча для чикагців, звичайно ж, не було, але вся родзинка страви полягала у відсутності традиційної булочки, яку замінювали своєрідні бананові коржі.

Коли 1976 року Фігероа починав свій бізнес, його ресторан був звичайною, як кажуть в Америці в таких випадках, «латиноамериканською дірою». Але одного разу в одній пуерториканській газеті він натрапив на рецепт м’яса, яке подавали між двома зеленими бананами. Це, як Хуан зізнавався пізніше, і підштовхнуло його до винайдення хібаріто. Створення цих дивовижних сендвічів він присвятив своєму батькові.

Спочатку не без частки іронії Хуан величав свої сендвічі «хібарос» (у переносному значенні можна перекласти з іспанської як «низькорослий селюк») — дещо двозначне й майже образливе прізвисько, яким іноді називають корінних жителів країни, вихідців із лісової глушини Пуерто-Рико. Але потім із часом вони трансформувалися в хібаріто (хоча сьогодні в ужитку використовують обидві назви). Так невеликий, забутий богом ресторанчик у Чикаго перетворився на світовий феномен.

Хібаріто стали настільки популярними в Америці, що багато рестораторів додали ці сендвічі до меню своїх закладів, і сьогодні їх можна зустріти на Середньому Заході країни. У зв’язку з цим брат Хуана пропонував йому запатентувати страву й зареєструвати назву як торговельну марку, але Хуан категорично відкинув цю пропозицію, оскільки вважав, що хібаріто мають однаковою мірою належати всім американцям, усьому світу…

Сьогодні сендвічі хібаріто подають у всіх ресторанах із латиноамериканським ухилом, зокрема в закладах із мексиканською, кубинською та аргентинською кухнею. Нерідко такі сендвічі можна зустріти й у меню модних «мейнстримних» ресторанів Нью-Йорка, Парижа, Лондона, Берліна, Відня та Барселони.

І останнє… я тут трохи посвоєвільничав і замість відбитих зелених бананів (оскільки знайти їх може виявитися великою проблемою) пропоную вам бананові коржі. Смаку сендвічів це ніяк не зашкодить, а от готувати їх буде незрівнянно надійніше й простіше.

Що ж, здається, це все, що я можу вам розповісти про хібаріто, залишився лише сам рецепт.

(розраховано на два сендвічі)

Інгредієнти:

• 300 грамів м’якоті яловичини (краще взяти шийну, жирнішу частину)
• 2 середні звичайні, не до кінця стиглі банани (очистити від шкірки та ретельно подрібнити)
• 1,5 столової ложки (з гіркою) звичайного борошна
• 1 маленьке куряче яйце
• 1 столова ложка добре подрібненого листя кінзи
• 1 великий помідор (нарізати тонкими кружальцями)
• 1 головка червоної цибулі (почистити й нарізати тонкими кільцями)
• 1 столова ложка адобо для маринаду плюс іще 1 чайна ложка для майонезного соусу
• 1 склянка білого сухого вина
• 2 столові ложки жирного майонезу
• 2 великі зубчики часнику (почистити й пропустити через часниковий прес)
• 50–60 мл олії
• Сіль

Приготування:

1. Змащуємо шматок яловичини соусом адобо, солимо й загортаємо у плівку. Даємо полежати за кімнатної температури дві-три години.
2. Потім у невеликому сотейнику в олії на середньо-сильному вогні обсмажуємо його з усіх боків до появи золотисто-коричневої скоринки. Після цього вливаємо одну склянку білого вина, доводимо до кипіння й на найслабшому вогні тушкуємо під кришкою близько години, доки м’ясо не стане зовсім м’яким, а вино майже повністю не випарується. Викладаємо готову яловичину на обробну дошку, даємо трохи охолонути й розбираємо на волокна. Перекладаємо в миску та накриваємо плівкою, щоб не обвітрилася.
3. У маленькій мисці готуємо соус до хібаріто, змішавши разом майонез, адобо та часник. Відставляємо вбік.
4. Тепер можна розпочати приготування бананових коржів. Для цього змішуємо в мисці банани, борошно, яйце, кінзу й пару дрібок солі.
5. Нагріваємо у сковороді на середньому вогні олію. Викладаємо у сковороду дві столові ложки тіста й формуємо з нього корж приблизним розміром 10×8 см (якщо сковорода велика, можна смажити одразу по два коржі). Смажимо на середньому вогні з обох боків, доки корж добре не підрум’яниться. Перекладаємо на паперові рушники.
6. Починаємо збирати сендвічі. На два бананові коржі викладаємо половину помідорів, м’ясо, майонезний соус і цибулю. Накриваємо іншими двома коржами та подаємо до столу.