Французькі тости

Серед кулінарних істориків Європи та Америки доволі популярна історія про те, що рецепт французьких тостів (вони ж німецькі тости, іспанські тости, американські тости та інші) народився в Середньовіччі. Мовляв, у такий простий спосіб середньовічні кухарі розв’язали проблему черствого хліба. Адже в ті, не надто «ласкаві» до людини, часи питання харчування стояло дуже гостро, і тому для європейців було критично важливо навчитися правильно використовувати кожну крихту цього, одного з основних продуктів їхнього харчування. До того ж постаратися зробити це максимально поживно й корисно.

Тим самим середньовічним кухарям було відомо, що черствий хліб можна «оживити», змочивши його водою, молоком або бульйоном, а потім обсмаживши у сковороді. З цією ж метою під час приготування тостів нерідко використовували курячі яйця.

Слід мати на увазі, що рецепти так званих французьких тостів того періоду були розраховані на людей щонайменше заможних. Кулінарні книги, у яких їх можна було знайти, писали багаті винятково для багатих. У складі таких рецептів обов’язково був білий хліб (найякісніший і, відповідно, дорогий, який був доступний у середньовічних пекарнях). Крім того, традиційно в подібних рецептах рекомендували обрізати на хлібі скоринку, щоб тости вийшли ніжнішими. І білий хліб, і спосіб його приготування були дуже далекими від тодішнього способу життя, а головне — раціону харчування бідних людей.

Насправді сліди того, що ми сьогодні називаємо «французькими тостами», можна легко виявити за часів Стародавнього Риму. Ще Марк Габій Апіцій, легендарний римський гурман і любитель розкоші, який жив за часів імператора Тиберія у I столітті нашої ери, писав: «Ось іще одна солодка страва: наріж досить великими скибочками добрий білий хліб і видали скоринку, потім умочи в молоко та збиті яйця. Підсмаж на оливковій олії, намасти медом і подай до столу» («Приготування їжі та обіди в імператорському Римі»).

Хай як дивно це прозвучить, але французькі тости, за великим рахунком, такими не є. У Франції вони відомі під зовсім іншими назвами — «ameritte» або «pain perdu». Останнє перекладається буквально як «втрачений хліб» (у значенні «черствий хліб»). Так само їх називають у креольській і каджунській кухні Луїзіани. В Іспанії — це „торріхас“ (ісп. torrijas), а в Англії — «бідні лицарі Віндзора», у Данії та Німеччині — це просто «бідні лицарі» (відповідно — «arme riddere» та «arme ritter»). Щодо бідних лицарів навіть існує цікава легенда. Згідно з нею, за давніх часів різниця між обідом благородних лицарів і рядових воїнів полягала в тому, що останні не отримували наприкінці обіду десерту. Водночас не всі благородні лицарі були багатими. Ті, що були біднішими, задовольнялися на десерт лише підсмаженим хлібом із джемом. Звідси й пішла назва страви. Водночас у Сполучених Штатах Америки такі тости нерідко називали то «іспанськими тостами», то «німецькими тостами», а то й просто «тітоньчиними тостами». Назву French toasts зафіксовано в англійській кулінарній книзі Роберта Мея The Accomplisht Cook 1660 року; у XIX столітті термін уже широко вживали.

Утім, думка про те, що ця поширена в усьому світі страва все ж дісталася нам від французів, доволі стійка в кулінарному середовищі й уже точно серед пересічних людей.

(на чотири порції)

Інгредієнти:

• 8 скибочок французького багета завтовшки 1,5 см (нарізати скибочки по діагоналі)
• 3 великі яєчні жовтки
• 1,5 склянки незбираного молока
• 3 столові ложки вершкового масла
• 1 чайна ложка екстракту ванілі
• Третина чайної ложки меленої кориці
• Цукрова пудра (для подавання)

Приготування:

1. У великій мисці змішуємо жовтки, молоко, ваніль і корицю. Збиваємо вінчиком.
2. Кожну скибочку багета занурюємо в жовткову суміш з обох боків.
3. Нагріваємо на середньому вогні велику сковороду й розтоплюємо в ній вершкове масло. Обсмажуємо скибочки хліба по 2–3 хвилини з кожного боку.
4. Готові тости перекладаємо на сервірувальне блюдо, посипаємо цукровою пудрою й негайно подаємо до столу.