Печиво з фундуком із Вольтерри, або «оссі ді морто»
ДО ОБРАНОГО
«Оссі ді морто» (італ. — ossi di morto) у перекладі з італійської означає «кістки мерця», і ось таку незвичайну назву отримало просте печиво з фундуком, яке традиційно випікають 2 листопада в День поминання в невеликому й дуже давньому тосканському місті Вольтерра. Його можна знайти на дорожній карті Італії в самому центрі Тоскани — дорогою між Кастель-Сан-Джиміньяно й Понтеджинорі. Ця цілком сучасна на вигляд асфальтована дорога, що хвацько петляє між оливковими гаями, виноградниками, яскраво-зеленими, майже лубочними луками з овечками й старовинними замками, насправді — справжня подорож у минуле всього Апеннінського півострова, у минуле Вольтерри… Тут задовго до Різдва Христового (близько VIII століття до нашої ери) був великий мегаполіс етрусків, який був одним із найважливіших торговельних і культурних центрів цього могутнього народу — одним із дванадцяти міст так званої Етруської ліги. Етруски називали його Велатре або Велатрі.
У III столітті до нашої ери це етруське місто захопили давні римляни, які почали називати його Волатере (лат. — Volaterrae). У V столітті воно стає резиденцією єпископа, а у XII, після падіння єпископату, переходить під владу Флорентійської республіки, яка окупувала на той час майже всю центральну й північну частину Тоскани. Завдяки Флоренції, що випереджала тоді у своєму економічному й культурному розвитку не лише всю Італію, а й інші країни Європи, починається період розквіту Вольтерри… Коли 1530 року республіка впала, Вольтерра перейшла під контроль родини Медічі, а пізніше — Великого герцога Тосканського.
Вольтерру можна сміливо назвати містом, яке в усі періоди своєї довгої історії боролося з географічною ізоляцією й відчайдушно захищало інтереси та традиції своїх жителів. На відміну від багатьох «листівкових» міст Тоскани, які присвятили себе винятково туризму, Вольтерра зуміла зберегти свою ідентичність до сьогодні.
Вольтерра вже не одне століття славиться своїми різьбярами по алебастру, і сліди цього — білий наліт пилу — ви досі можете зустріти по всьому місту.
Тут іще можна побачити старомодні кав’ярні, ніби хтось розставив по місту безліч цілком правдоподібних декорацій для зйомок фільму, що переносить нас на початок XX століття. У них можна випити міцний ристрето або капучино з козячим молоком. Тут вам також подадуть улюблений напій робітників з алебастрових майстерень — «мач’ятино», що складається із суміші білого вина й кампарі. На старих, вимощених бруківкою вулицях містяни й досі шанують маленькі м’ясні крамниці та пекарні. Чого вже, наприклад, не так часто побачиш у таких великих містах, як Мілан або Флоренція.
Вольтерра дає вам можливість побачити тосканську сільську глибинку в її первозданному вигляді, скуштувати ті страви, яких ви не знайдете в туристичних проспектах. Особливо славиться це старовинне місто своєю випічкою — смаженими рисовими коржиками, канолі з ніжною рикотою і, звісно ж, знаменитими місцевими оссі ді морто…
Традиційно про День поминання у Вольтеррі від самого ранку сповіщають запахи цього нехитрого, але такого улюбленого всіма містянами печива, приготованого з фундука, лимонної цедри, яєць і борошна, що долинають з усіх пекарень. Зазвичай оссі ді морто подають тут зі склянкою місцевого Він Санто. Найчастіше це печиво роблять у формі кісток, щоб підкреслити асоціацію зі згаданим святом.
Інгредієнти:
- 200 грамів борошна
- 3 грами розпушувача
- 2 яєчні білки
- 200 грамів цукру
- 160 грамів фундука
- Цедра половини лимона
Приготування:
- Обсмажуємо на сухій сковороді горіхи, доки вони не стануть золотисто-коричневими. Знімаємо з вогню й даємо охолонути. Після цього подрібнюємо їх у блендері до стану борошна грубого помелу.
- Збиваємо білки з цукром, і коли суміш стане щільною та блискучою, додаємо фундук, борошно, розпушувач і лимонну цедру. Вимішуємо, доки не утвориться тісто.
- Тим часом нагріваємо духовку до 180 градусів.
- Скочуємо тісто в ковбаску й ділимо його на рівні частини за кількістю печива. Ліпимо зі шматочків бажану форму (це може бути щось, що нагадує кістки, або просто видовжені прямокутники — мешканці Вольтерри печуть їх по-різному).
- Викладаємо печиво на деко, застелене пергаментним папером, і запікаємо 12–15 хвилин, доки воно не підрум’яниться.
- Зберігаємо в металевій коробці.
КОМЕНТАРІ