Усе про спеції. Паприка. Частина друга

Перець, сировина для виробництва паприки, походить з Америки, де він росте в дикій природі в Центральній Мексиці й століттями культивувався корінним населенням цих місць. Згодом, у шістнадцятому столітті, перець завезли до Старого Світу, а саме до Іспанії. За іншими відомостями вважається, що його вперше почали вирощувати в регіоні, який нині займають Бразилія та частина Болівії. Важко точно визначити, де саме на цих великих землях уперше з’явилася згадана рослина, оскільки припускають, що спроби її культивування могли відбуватися ще в сьомому тисячолітті до нашої ери. Паприку не використовували в Західній Європі до середини дев’ятнадцятого століття. Сьогодні основними виробниками перцю є Угорщина, Іспанія, Південна Америка, Середземномор’я, Індія та Каліфорнія.

Сорт рослини, який використовували для виготовлення угорської версії цієї поширеної у світі спеції, був вирощений 1569 року турками в місті Буда (нині частина Будапешта, столиці Угорщини).

Центральноєвропейський перець був гострим до 1920-х років, поки селекціонер із Сегеда не виявив рослину, що давала солодкі плоди. Саме її він і прищепив іншим перцям.

Перше зареєстроване використання слова «паприка» (у всякому разі англійською мовою) належить до 1896 року, хоча раніша згадка турецького перцю трапляється й 1831 року. Воно походить від угорського paprika, яке, своєю чергою, утворилося від латинського piper або сучаснішого грецького piperi, а зрештою — від санскритського pippalī. Паприка й подібні до нього слова («пеперке», «піперке» та «папарка») використовуються в різних слов’янських мовах на позначення солодкого перцю.

Перець чилі був виявлений Христофором Колумбом під час його експедицій до Нового Світу наприкінці п’ятнадцятого й на початку шістнадцятого століть. Він привіз зразки цієї рослини, а також її насіння до Європи, де підніс серед дарів королю й королеві Іспанії, які, своєю чергою, передали їх монастирям для подальшого вивчення та вирощування. Перець, з якого в майбутньому зроблять паприку, поширився з Іспанії по всій Європі й спочатку використовувався як декоративна кімнатна рослина. До Угорщини рослину завезли турки, які правили тут із шістнадцятого до сімнадцятого століття.

Згодом перець стане ключовим інгредієнтом як в іспанській, так і в угорській кухні. Тоді як перець сьогодні вирощують практично по всьому світу, іспанський та угорський вважають золотим стандартом для цієї спеції, і існує безліч різновидів кожного з них.

Паприку виробляють у різних країнах, зокрема в Угорщині, Іспанії, Аргентині, Мексиці, Сербії, Нідерландах, Китаї та деяких південних штатах Америки.

Угорщина й паприка йдуть пліч-о-пліч уже дуже давно, і сьогодні можна без тіні сумніву сказати, що перець — стовідсоткова національна спеція цієї країни.

Тривале побачення паприки з Угорщиною почалося з її вирощування в селах уздовж річки Дунай. Довші сонячні дні й сухий клімат створювали ідеальні умови для росту цієї рослини. Без паприки складно уявити найвідомішу страву Угорщини — гуляш, а також багато іншого.

В Угорщині існує вісім сортів паприки. Усі вони різняться за гостротою й насиченістю червоного кольору, а також мають характерний присмак перцю. До різновидів угорської паприки належить «кюльонлегеш» — сорт особливої найвищої якості. Існує також суміш гострої та м’якої паприки, яку називають «феледеш». М’який яскраво-червоний сорт паприки, найвідоміший у західному світі, називається «едешнемеш».

(далі буде)