Усе про спеції. Кардамон. Частина третя

До 1905 року обсяг усього експортованого протягом року кардамону сягнув 4160 тонн, тоді як попереднього року цей показник дорівнював 3370 тоннам.

Експорт кардамону дуже сильно залежав (та й тепер залежить!) від кліматичних умов і тому іноді істотно змінювався з року в рік. Так, в Індії у 1965–1966 роках через помітні коливання погоди експорт цієї спеції знизився порівняно з двома попередніми роками на цілих 30–40%. У зв’язку з цим в Ідуккі, Палаккаді та Ваянаді, провідних і найурожайніших районах індійського штату Керала, де культивують кардамон, з ініціативи власників плантацій, а також низки громадських організацій і державних чиновників, зацікавлених у захисті цієї спеції, створили Асоціацію фермерів, які вирощують кардамон (1992 рік). Крім того, було засновано державний департамент штату Керала, призначений для виконання аналогічного завдання. Водночас було видано постанову уряду штату, спрямовану на земельну реформу, яка обмежувала розмір ділянки для культивування кардамону й тим самим захищала інтереси невеликих виробників цієї спеції.

Гватемала, яка також культивує Elettaria cardamomum, подібний до того, що росте на Малабарському узбережжі Індії, до 1979–1980 років випередила Індію у світовому виробництві кардамону. Левова частка всього місцевого кардамону виробляється в департаменті Альта-Верапас (понад 70%). Як я вже писав раніше, культивування кардамону в цій країні після Першої світової війни започаткував німецький кавовий плантатор Клоффер. У другій половині двадцятого століття тут уже виробляли тринадцять-чотирнадцять тисяч тонн щороку.

Крім Індії та Гватемали, досить помітними гравцями на світовому ринку продажу кардамону є також Шрі-Ланка, Непал, Папуа-Нова Гвінея і Танзанія. Середній річний дохід на кожне фермерське господарство, що займається культивуванням кардамону, 1998 року становив лише 3408 американських доларів. І це попри те, що власникам таких невеликих господарств доводиться працювати щонайменше 210 днів на рік. Проте матеріальне становище більшості дрібних виробників кардамону зі згаданих вище країн істотно краще, ніж в інших селян, і вони, як правило, відносять себе до заможних верств суспільства.

У зв’язку з різко зростаючим попитом на кардамон такі його різновиди, як Amomum villosum та Amomum tsao-ko, почали вирощувати в Китаї, В’єтнамі та Лаосі. Для багатьох бідних селян названих країн, ізольованих від світових ринків сільськогосподарської продукції, це стало добрим і стабільним джерелом сімейного доходу. Наприклад, експорт кардамону з Лаосу через Таїланд сьогодні становить близько 500 тонн спеції щороку.

Вміст ефірної олії в насінні кардамону надзвичайно сильно залежить від умов його зберігання, але здебільшого не може перевищувати 8%. В ефірній олії кардамону знайдено такі речовини, як терпінеол — 45%, мірцен — 27%, лімонен — 8%, ментон — 6%, феландрен — 3%, цинеол — 2%, сабінен — 2% і гептан — 2%. До інших компонентів належать 1,8-цинеол (від 20% до 50%), альфа-терпінілацетат (30%), сабінен, лімонен (від 2% до 14%) і борніл.

У насінні круглого кардамону з острова Ява вміст ефірної олії загалом нижчий (лише 2–4%), ніж в Elettaria cardamomum із Малабарських островів. Олія такого кардамону містить 1,8-цинеол (до 70%), бета-пінен (16%). Крім того, у ній були знайдені пінен, терпінеол і гумулен.

(далі буде)