Усе про спеції. Мускатний горіх. Частина третя

З метою отримання монопольного права на виробництво й продаж мускатного горіха Голландська Ост-Індська компанія (ГОК) 1621 року розпочала криваву війну з корінними жителями островів Банда. Американський історик Вільям Андерсон Ханна, який жив у двадцятому столітті й, серед іншого, цікавився долею островів Банда, так схарактеризував підсумок тієї війни: «Якщо на початку конфлікту доросле населення Банда становило приблизно п’ятнадцять тисяч осіб, то наприкінці залишилася лише тисяча остров’ян. Їх убивали, морили голодом, виганяли з обжитих місць або просто продавали в рабство».

Зрештою, протягом сімнадцятого століття Голландська Ост-Індська компанія побудувала на землях островів Банда комплексну систему вирощування й перероблення мускатного горіха. Ця система включала власне плантації з вирощування мускату, кілька фортів для захисту від зовнішнього вторгнення та колоніальне місто для торгівлі спецією й розміщення губернатора з управлінським персоналом (острови були настільки малими, що лише один із них, Банда-Нейра, підходив за розмірами для спорудження невеликого міста). Нідерландці були не єдиними окупантами Банда. Підданим британської корони вдалося домовитися з вождями села на острові Рун про захист місцевих селян від протиправних дій ГОК в обмін на монопольну купівлю їхнього мускатного горіха. Вожді також визнали англійського короля Якова Першого своїм сувереном. Однак постійна присутність англійців на Руні тривала лише до 1624 року. Того року контроль над островом захопили нідерландці, а потім зі змінним успіхом він переходив то до рук англійців, то до рук нідерландців — аж до 1667 року, коли згідно з Бредським договором останні поступилися британцям островом Мангеттен і його містом Новий Амстердам (нині Нью-Йорк) в обмін на острів Рун. Так нідерландці все-таки домоглися хоч і тимчасової, але повної монополії на продаж мускатного горіха.

Унаслідок одного з проміжних періодів між так званими наполеонівськими війнами англійці знову вторглися на острови Банда й установили короткостроковий контроль над цими територіями. Цього разу вони організували перевезення мускатних дерев (разом із ґрунтом!) до своїх колоній на Шрі-Ланці, у Пенангу, Бенкулені та Сінгапурі. Утім, є свідчення того, що мускатні дерева росли на Шрі-Ланці й до цього. Звідси саджанці мускату потрапили й до інших британських колоній, зокрема до Занзібару та Гренади (до речі, державний прапор Занзібару, затверджений 1974 року, включає до своїх символів стилізований розколотий мускатний горіх). Після цього нідерландці утримували контроль над Островами прянощів до початку Другої світової війни.

Цікавий факт: кажуть, що американський штат Коннектикут отримав своє поширене друге ім’я, точніше прізвисько, «the Nutmeg State» («Мускатний штат») або навіть просто «Nutmegger» («Мускатник»), завдяки численним і недобросовісним місцевим ділкам, які підробляли дорогу спецію з деревини однойменного горіха. Її почали називати «дерев’яним мускатом» (цей термін зрештою став в Америці узагальненим для всіх видів шахрайства й обману). Хитрість полягала в тому, що багато оптових покупців у ті далекі часи не знали, що мускатний горіх не варто купувати вже меленим, а слід виконувати цю операцію самостійно, і тому потрапляли на цю нехитру оборудку.

(далі буде)