Усе про спеції. Кмин. Частина II

Плоди кмину, які зазвичай використовують цілими, мають насичений анісовий запах і смак, що надають їм ефірні олії — переважно карвон, лимонен та анетол. За своїми смаковими властивостями кмин добре поєднується з багатьма видами випічки. Зокрема, його нерідко використовують у пекарнях для випікання хліба, особливо житнього. Кмин також можна зустріти в десертах, лікерах, запіканках та інших продуктах і стравах. Ця спеція широко поширена в європейській кухні. Наприклад, кмин додають до гуляшу й так званого кминового печива.

Корені рослини можна готувати так само, як моркву або пастернак. Крім того, їстівним вважається й листя кмину. Його іноді вживають разом з іншими травами свіжим, сушеним або приготованим — на кшталт петрушки.

В Угорщині та Сербії кмином посипають домашні коржики (köményes pogácsa / pogačice s kimom). Цю спецію також використовують, щоб надати особливого аромату різним сирам, як-от Бондост, Пултост, Хаварті й Тільзітер.

Скандинавська горілка аквавіт, а також знаменитий ісландський бреннівін і низка інших міцних напоїв неможливі без кмину.

У народів Середнього Сходу під час найбільшого мусульманського свята Рамадан заведено готувати кминовий пудинг «меглі», один із найпопулярніших десертів арабської кухні. Меглі — типова страва Леванту. Тут його готують узимку, а також з нагоди народження дитини. Кмин додають до хариси — гострої приправи, поширеної в країнах Північної Африки. У регіональній кухні Алеппо в Сирії кмин є невіддільним інгредієнтом популярного солодкого печива «келеача».

У Північній Америці й у нас кмин переважно використовують під час випікання житнього хліба, а іноді — калачів. Ірландці додають цю спецію разом із родзинками та смородиною до місцевого содового хліба.

Кмин часто трапляється у стравах німецької та австрійської кухонь як приправа до сиру. Його додають до пельменів і ковбас. Із ним запікають гусака й тушкують яловичину. Без нього не обходиться німецький зауеркраут — квашена капуста. Ранні молоді пагони рослини тут нерідко використовують у салатах, а коренеплоди тушкують разом з іншими овочами.

Олію плодів кмину застосовують як ароматичний компонент у милі, лосьйонах і парфумах. Кмин чудово освіжає подих і має дуже довгу історію застосування в народній медицині.

За своїми медичними властивостями кмин схожий на такі рослини, як кріп, фенхель та аніс. Він має чудову антисептичну й протиспазматичну дію. У деяких країнах світу, зокрема в арабів, кмин жують після кожного приймання їжі, використовуючи його, як і м’яту, для освіження ротової порожнини. Кмин є ефективним вітрогінним засобом, а також стимулює травну систему людини. Донині кмин вважають дієвими ліками проти метеоризму. Кмин помітно збільшує кількість молока в жінок, які годують грудьми. Він допомагає уникнути кольок у немовлят, і його часто додають до дитячих ліків для аромату.

Кмин росте майже на всій території Європи, крім хіба що Середземноморського регіону. У дикому вигляді різні види кмину можна побачити на скелях у гірських районах Балкан, Італійських Альп та Апеннін. Водночас людина культивує лише один із них — Carum carvi, а потім використовує його в їжі, алкогольних напоях, медицині й для виробництва ефірних олій.

Ця рослина віддає перевагу теплому клімату й сонцю. У теплих краях кмин вирощують узимку як однорічну рослину. А в країнах із помірним кліматом його вважають дворічною рослиною, що краще росте влітку.

Можливо, ви здивуєтеся, але одним із найбільших виробників кмину насправді є Фінляндія. Вона щороку постачає до багатьох країн світу близько 30% цієї спеції. Цей феномен пов’язаний із тим, що влітку у Фінляндії дуже довгий, наповнений сонцем світловий день. Це дає змогу рослинам накопичувати в плодах більше ефірних олій, ніж в інших регіонах, де вирощують кмин. Ідеться насамперед про Канаду, Нідерланди та Єгипет.