Усе про спеції. Загальні поняття. Частина II

Усі спеції завозили до Європи й Північної Америки з плантацій Азії та Африки, що робило їх неймовірно дорогими. Починаючи з восьмого й до п’ятнадцятого століття включно республіка Венеція, частково разом із сусідніми морськими державами, з яких тоді складалася Італія, та незалежними містами, мала монопольне право на торгівлю спеціями з Близьким Сходом. Цей вид діяльності перетворив згадані території на багаті державні утворення. Приблизно одну тисячу тонн чорного перцю й стільки ж різних інших спецій імпортували до Західної Європи в пізньому Середньовіччі. Цінність перевезених спецій можна було порівняти з вартістю зерна, достатнього, щоб нагодувати півтора мільйона людей! Особливо дорогим вважався шафран, який використовували і як джерело найяскравішого жовто-червоного кольору, і як вишуканий ароматизатор.

Деякі спеції того періоду нині в сучасній західноєвропейській кухні пішли в небуття. Серед них «райські зерна», або «гвінейський перець», — рослина з родини Імбирних і найближчий родич кардамону, якою у французькій середньовічній кулінарії замінювали екзотично дорогий чорний перець; так званий довгий перець, або «індійський перець», який помітно гостріший за звичайний чорний; мацис — рідний брат мускатного горіха; калган, перець кубеба й нард.

Іспанія та Португалія були зацікавлені в пошуку нових морських шляхів для торгівлі спеціями й іншими дорогими продуктами з Азії. Контроль над торговельними маршрутами й територіями, де виробляли спеції, був головною причиною, що змусила португальського мореплавця Васко да Гаму дослідити морський шлях до Індії 1499 року. Коли да Гама познайомив європейців із гігантським індійським ринком чорного перцю, це уможливило придбання цього продукту за істотно нижчими цінами. Приблизно в той самий час Христофор Колумб повернувся з Нового Світу. Він розповідав потенційним інвесторам нових експедицій про нечувані раніше спеції тих земель.

Ще одним джерелом торгівлі спеціями й водночас конкурентом згаданих вище держав була морська Рагузька республіка з центром у місті Дубровник (розташовувалася в південній частині сучасної Хорватії).

Військова доблесть Афонсу де Албукеркі (згодом герцога Гоа) у другій половині п’ятнадцятого й на початку шістнадцятого століття дала змогу повністю контролювати морський шлях до Індії. У 1506 році Албукеркі захопив острів Сокотра в Червоному морі, а 1507 року — Ормуз у Перській затоці. Ставши віцекоролем Індії 1510 року, він окупував індійський острів Гоа, а 1511 року — місто Малакку на Малайському півострові. Після цього португальці також змогли безпосередньо купувати спеції в Сіаму, Китаю та островів Молуккського архіпелагу.

З відкриттям Нового Світу в Європі з’явилися нові види спецій, зокрема запашний перець, перець чилі, ваніль і шоколад. Америка стала хоч і пізнім, але доволі істотним гравцем сформованого ще в ранньому Середньовіччі пулу спецій і також приносила значний дохід підприємцям, які цим займалися у вісімнадцятому-дев’ятнадцятому століттях.

Специфіка сучасної торгівлі спеціями, особливо якщо йдеться про попередньо мелений продукт, часто пов’язана з їхньою низькою якістю. До них нерідко додають корінці, шкірку та інші нехарактерні для кінцевого продукту домішки, що помітно погіршують їхній смак і аромат. Тому, купуючи спеції, краще (за можливості, звісно) орієнтуватися на цілі спеції, а пізніше подрібнювати їх самостійно. Хоча й це не завжди є стовідсотковою гарантією того, що вам дістанеться якісний продукт.

(далі буде)