Короткий кулінарний посібник із використання зелені. Частина десята

Ароматний розмарин.

Rosmarinus officinalis, більше відомий як розмарин, — вічнозелена багаторічна трава з родини М’ятних (лат. — Lamiaceae). Її батьківщиною вважають західну частину Середземномор’я та Азію. У дикій природі розмарин трапляється в Північній Африці (Марокко, Лівії, Тунісі, Алжирі), Туреччині й на острові Кіпр. Найактивніше його культивують у таких країнах, як Іспанія, Франція, Марокко, Туніс, Італія, а також на Балканах. У нас цю траву вперше посадили 1813 року в Нікітському ботанічному саду — відтоді її вирощують у Криму як культурну рослину.

Назва розмарину походить від двох латинських слів: «ros», що означає «роса», і «marinus», тобто «морський», що разом можна буквально перекласти як «морська роса». Іноді цю рослину також називають «антос», від давньогрецького «ἄνθος», що означає «квітка».

Листя розмарину нагадує соснові голки, та й запах цієї рослини має виразні хвойні нотки. Розмарин доволі витривалий у прохолодному кліматі. Він цвіте навесні та влітку, але в країнах із теплим кліматом може цвісти постійно. Квіточки розмарину бувають білого, рожевого, фіолетового й темно-синього кольору. У деяких частинах світу розмарин розглядають як інвазійну рослину.

Розмарин використовують у медицині й косметології вже не одне тисячоліття. У різних цивілізаціях він був символом довіри між друзями, пам’яті, вірності, любові та смерті. Однак у більшості народів розмарин асоціювався зі свідомістю, насамперед зі своєю здатністю зміцнювати пам’ять і поліпшувати розумові здібності людини.

На головах давньогрецьких і римських студентів, які вивчали складний предмет або складали іспити, нерідко можна було побачити вінки з розмарину.

Упродовж багатьох століть знахарі використовували розмарин для лікування шкірних захворювань, а також як тонізувальний засіб для профілактики депресивних станів.

Наприкінці чотирнадцятого століття було винайдено так звану Угорську воду. Цей тонік створила королева Єлизавета Угорська на основі розмарину та інших трав. За легендою, Єлизавета щодня випивала кілька ложок цієї води, а також умивала нею обличчя вранці. Завдяки цьому ритуалу королева майже не старіла, а її шкіра зберігала пружність і шовковистість. Утім, мені важко судити, що саме малося на увазі в згаданій легенді, адже Єлизавета Угорська померла у 24 роки, і навряд чи її краса в такому ранньому віці зазнавала серйозних випробувань…

Найбільшого поширення в кулінарії розмарин набув у таких європейських країнах, як Італія, Франція та Греція. Переважно використовують листочки цієї рослини — свіжі або сушені. Найпомітніший вміст ароматичних компонентів у розмарині спостерігається в період цвітіння. Розмарин застосовують у кулінарії як пряність. Із ним готують різноманітні страви з риби та м’яса. У невеликих кількостях його також додають до овочевих супів, рагу, салатів, смаженої птиці й м’ясних фаршів. Розмарин надає приємного смаку м’яким сирам, стравам із картоплі, грибів або капусти. Нерідко цю траву можна зустріти в різних маринадах. В Італії розмарин традиційно використовують у випічці, а у Франції він є обов’язковим компонентом знаменитої суміші «прованських трав».

Розмарин широко застосовується в сучасній медицині. Його вживання в їжу сприяє виділенню шлункового соку й поліпшує травлення. Водна настоянка цієї рослини короткочасно підвищує кров’яний тиск, має жовчогінну й тонізувальну дію, знімає стрес і нервове напруження.

Розмарин допомагає в разі застудних захворювань: його леткі речовини здатні очистити повітря в приміщенні від 80% мікробів. Він добре дає раду таким шкідливим мікроорганізмам, як стафілококи, стрептококи, кишкові палички та дріжджові грибки.

Далі буде.