Незвичайна й довга історія чаю. Текст перший

Невелика й зовсім не стомлива передмова.

Історія чаю — довга й досить складна. Вона зачіпає не одну цивілізацію й наповнює особливим змістом культуру багатьох народів світу. Походження ж чаю губиться в бурхливому вирі епох і тисячоліть.

Припускають, що чай як напій з’явився в південно-західній частині Китаю в період найдавнішої династії Шан, яка існувала з 1600 до 1027 року до нашої ери й, за переказами, утворила першу китайську державу. У ті далекі часи чай використовували винятково з лікувальною метою.

Найдавніші письмові згадки про вживання чаю не з лікувальною метою можна зустріти в Хуа То, китайського лікаря, який жив у 140–208 роках нашої ери в епоху династії Хань (до речі, То вважають одним із перших у світі лікарів, хто застосував анестезію під час хірургічної операції, змішавши вино й канабіс).

Місцем, якому відводиться роль колиски чаю, традиційно вважається територія, де сьогодні розташована китайська провінція Юньнань. Саме на цих землях люди вперше почали збирати й уживати в їжу чайне листя — сирим або вареним. У Юньнані можна зустріти чайні дерева, вік яких перевищує три тисячі років! Звідси традиція чаювання поширилася в Сичуань, а потім охопила майже весь Китай.

Європейці дізналися про чай лише в шістнадцятому столітті, коли його представили португальським священникам, які перебували в Китаї з місіонерською метою. Через кілька десятків років після цієї знаменної для Європи події естафету чаювання підхопили британці. Вони й стали головними популяризаторами чаю в Європі, почавши вирощувати його в Індії та зламавши китайську монополію на цей продукт.

Трохи про легенди.

В одній із численних і популярних у китайського народу історій про Шень-нуна, легендарного правителя Стародавнього Китаю, який жив у 2838–2699 роках до нашої ери й, за переказами, винайшов землеробство та медицину, розповідається, як той випив першу в історії людства чашку чаю. Одного разу, сидячи біля багаття, Шень-нун меланхолійно сьорбав порожній окріп, виконуючи власний декрет про обов’язкове кип’ятіння води перед питтям. У цей момент сильний порив вітру зірвав кілька листків із чайного дерева, що стояло неподалік, і частина з них упала в казанок з окропом. Шень-нун майже відразу відчув незвичайний аромат, що йшов від киплячої води в казанку, і помітив, що її колір змінився з прозорого на темно-жовтий. Коли ж мудрий правитель скуштував воду з казанка, він не впізнав її смаку (у доброму розумінні сказаного). Крім того, він одразу відчув потужний приплив енергії, різко загострену ясність сприйняття й незвичайну для свого віку бадьорість. Відтоді Шень-нун не пив у своєму житті нічого, крім зеленого чаю. У деяких варіантах цієї легенди йдеться про те, що імператор досліджував лікувальні властивості різних рослин (зокрема й отруйних), перевіряючи їхню дію на власному організмі. Вивчаючи вплив чаю на здоров’я людини, він виявив, що зелений чай може слугувати антидотом.

Згадки про Шень-нуна ви можете зустріти також в одного з найвідоміших китайських знавців і поціновувачів чаю Лу Юя, який жив у 733–804 роках і написав знамениту книжку «Класичний чай».

За іншою легендою, бог землеробства куштував листя, стебла й коріння різних рослин, щоб знайти серед них ті, що мали лікувальні властивості. Якщо при цьому йому траплялися отруйні рослини, то як протиотруту він використовував чайне листя.

Існує й похмуріша легенда про походження чаю, що стосується періоду династії Тан (618–907 рр.). Згідно з нею, засновник дзен-буддизму Бодхідхарма, перебуваючи в медитації перед стіною протягом дев’яти років, випадково заснув. Коли він прокинувся, то в гніві й роздратуванні через власну слабкість вирізав собі повіки й кинув їх на землю. Невдовзі повіки пустили коріння, з якого виросли чайні кущі. За однією з версій цієї самої легенди на місці Бодхідхарми був принц Гаутама, або людина під звичнішим для вас ім’ям — Будда.

Чи відбувалися події, зазначені в цих історіях, насправді, нікому достеменно не відомо, напевно можна стверджувати одне: чай з’явився десь на південному заході Китаю й протягом багатьох століть відігравав помітну роль у всій азійській культурі як один з основних напоїв, що є символом високого становища та здоров’я. Тому не дивно, що всі історії про його походження мають релігійне або монархічне коріння.

(продовження буде)