Про оливкову олію не з чуток. Частина III

Продаж і купівля оливкової олії були основним предметом торговельних взаємин у давньому світі. Починаючи з шостого століття до нашої ери цю місію взяли на себе торговельні представники багатьох країн — від Фінікії, Криту й Єгипту до країн середземноморського басейну й далі. Навіть скіфи з неосяжних південних степів з’являлися у процвітаючих грецьких колоніях, розташованих на узбережжі Чорного моря, щоб поповнити свої запаси оливкової олії (згодом ці місця на чорноморському березі стали румунськими курортами). Величезні сховища оливкової олії, такі як Комо на Криті, були яскравим доказом значення цього продукту в торговельних відносинах між народами, що жили в той історичний період. Задовго до того, як нафта стала «чорним золотом» світу, оливкову олію давні називали «рідким золотом».

Давні римляни, створюючи свою могутню імперію, почерпнули багато корисного з цього досвіду греків і значно розширили території, де останні культивували оливкові дерева. Вони перестали проводити експансивну політику щодо культивування оливок на Апеннінському півострові й переклали ці функції на віддаленіші провінції своєї імперії — наприклад, іспанські. У такий спосіб римляни полегшували собі завдання в розширенні торгівлі оливковою олією на завойованих згодом землях європейського континенту. Лише після того, як римляни захопили країни всього середземноморського басейну й знищили останні залишки грецької влади, вони повернулися до питання вирощування оливкових дерев на землях Італії.

Падіння у п’ятому столітті Римської імперії й нашестя варварів призупинило розвиток цього процесу на ціле тисячоліття. Уся Західна Європа поринула в похмурі часи раннього Середньовіччя, названі італійським поетом Франческо Петраркою «Темними віками». Однак оливкову олію продовжували виробляти у Східній Римській імперії, Візантії. Водночас, з огляду на постійні набіги різних християнських армій, а згодом і турків-османів, Візантію навряд чи можна було вважати стабільним місцем для торгівлі оливковою олією, але, попри це, процес культивування оливок почав потроху відновлювати свій колишній розмах. Передусім це стосувалося земель, де нині розташована територія сучасної Туреччини.

У Європі оливкова олія почала активно повертати свою колишню роль у період епохи Відродження — переважно при монастирях та інших релігійних комунах. Хоча тут минуло ще чимало часу, перш ніж вона знову стала рідким золотом античності.

Після шістнадцятого століття європейці познайомили Новий Світ з оливковим деревом, і нині оливки вирощують у Каліфорнії, Мексиці, Перу, Чилі та Аргентині. Відомо, що сьогодні у світі існує близько восьмисот мільйонів оливкових дерев. Із них переважна більшість (близько 95%) припадає на землі Середземномор’я. Найширше оливкові дерева представлені у Греції. Тут їх набагато більше, ніж будь-яких інших плодоносних дерев, — приблизно 75%, і вони займають 15% усіх сільськогосподарських угідь країни.

Поширення й вплив оливкових дерев та оливкової олії в житті багатьох народів завжди були дуже великими. Наявність слів, які використовуються для цього виду фруктових дерев і для олії, що з них виробляється, у мовах цих народів певною мірою є відлунням цього процесу. У тих країнах або серед тих племен і народів, де з’являлися давні греки й приносили із собою саджанці оливок, оливкові дерева називали грецьким словом «елайя» (сьогодні — «еліа»). Оливкова олія називалася грецькою «елайяладо».

Там, де з’являлися римляни, оливкову олію називали «олеа» — похідним від елайя. Слово «олеа» зрештою мігрувало до романських мов. До речі, в українській мові оливкова олія (як і будь-яка олія рослинного походження) теж називається «олія». Слово «масло» походить від старослов’янського «маз-сло» та дієслова «мазати». Звідси — маслина, Масниця, маслянка тощо.

Там само, де оливки потрапляли до інших країн завдяки фінікійським торговельним шляхам, використовувалося семітське слово «зейт». Найпоширеніші «сайт», «тайті» й навіть «тат» (єгипетською та арабською). Кажуть, що фінікійці були першими, хто почав культивувати оливкові дерева на Іберійському півострові. Давні римляни помітно розширили оливкові гаї в Іспанії, але саме маври, захопивши майже весь Іберійський півострів у сьомому столітті, за чотиривіковий період окупації створили тут географію оливкових насаджень у її нинішньому вигляді. Сьогодні в іспанській мові оливкова олія називається арабським словом «асейте».