Кукурудзяна запіканка з білим соусом, овочами й сухариками

Поява 1620 року на землях нинішнього Плімута, штат Массачусетс, перших англійських переселенців стала визначальним чинником для формування американської самоідентичності, зародження фундаментальних прав і свобод громадян і передусім свободи слова, преси та віросповідання, викладених у першій поправці до Конституції США. Ще 1616 року команда британського фрегата на чолі з капітаном Джоном Смітом, який до того вже прославився відкриттям Джеймстауна у Вірджинії, ретельно обстежила місцеве узбережжя. Після цього сер Сміт наказав підняти тут англійський прапор і наніс на карту нову землю, яку на славу британської корони нарік патетичним ім’ям «New England» – Нова Англія. Він і його невеликий екіпаж упродовж понад чотирьох років успішно обживали ці місця, вони ж зустрічали перших поселенців із Великої Британії.

Ще до появи тут британців місцеве корінне населення, індіанці, уже встигло познайомитися і з португальськими рибалками, і з французькими торговцями хутром, і з голландськими купцями, і з місіонерами-єзуїтами. Усіх їх індіанці зустрічали з належною гостинністю та всіляко вітали якісні товари з Європи. Массасоїт, вождь місцевого індіанського племені вампаноагів, вважав, що чужинці приносять користь його людям, і навіть розраховував на їхню військову підтримку в боротьбі з ворожими племенами. Однак 1617 року хтось із місіонерів завіз сюди чуму. Страшна епідемія, що спалахнула на південному узбережжі Америки, викосила понад половину індіанського населення. Останні не мали ані найменшого уявлення, як боротися з цією жахливою хворобою, і покірно прийняли її як заслужену кару від духів своїх предків за довіру до прибульців.

Те, що пережили колоністи в перші роки життя в Новій Англії, уже давно стало частиною американської історії, а також перетворилося на легенди, які традиційно переказують на День подяки. Це були сильні й відважні люди. Саме завдяки їхній вірі, працьовитості та здоровому авантюризму в поті й крові народжувалася одна з найвеличніших держав світу.

Американським поселенцям навряд чи пощастило б вижити в Новому Світі, якби не знання про географію цих земель, особливості тутешнього клімату, місцеву флору й фауну, які передали їм корінні жителі. Особливо це стосується відомостей про місцеві продукти, що, власне, і допомогли колоністам пережити найважчі часи в цих краях: коли закінчувалися харчі та ліки; коли пшениця, основа європейського харчування, відмовлялася рости в нових умовах; коли завезена з Європи худоба вимирала від невідомих хвороб.

Одним із перших місцевих продуктів, із яким познайомилися переселенці в Новій Англії та який індіанці почали вирощувати ще кілька століть тому, була кукурудза. Спочатку англійці сприймали її як корм для свійської худоби. Але невдовзі вони зрозуміли, що за своїми властивостями кукурудза нічим не поступається більшості відомих у Європі злаків, а за витривалістю й поживністю, мабуть, навіть перевершує їх. За чотири століття кукурудза пройшла в Новій Англії довгий шлях від ефективного засобу виживання до найважливішого інгредієнта сучасної місцевої кухні. Без кукурудзи немислимі такі відомі й популярні в Новій Англії страви, як «succotash» (боби, запечені з кукурудзою), «johnnycakes» (різновид кукурудзяного хліба), «corn muffins» (кукурудзяні кекси), «corn chowder» (місцевий суп із молюсків) і, звісно ж, «scalloped corn» (кукурудзяна запіканка).

Кукурудзяна запіканка – типова американська страва. Її походження дуже часто пов’язують із Новою Англією. Тут, крім обов’язкової кукурудзи, у запіканці можна зустріти картоплю, устриці, молюсків і помідори. Місцеві кухарі можуть сперечатися щодо соусу, з яким традиційно готують запіканку – вершків, згущеного молока або білого соусу на маслі й крохмалі, – але всі погоджуються, що обов’язковим інгредієнтом у ній мають бути покришені крекери або сухарики. Дехто любить готувати кукурудзяну запіканку заздалегідь, щоб вона настоялася, а потім підігрівати її перед їжею.

(на чотири-шість порцій)

Інгредієнти для запіканки:

• 6 великих качанів кукурудзи (відварити й зрізати зерна)
• 2 великі солодкі перці (видалити насіння та плодоніжку, нарізати півкільцями)
• 2 великі головки цибулі (почистити й нарізати півкільцями)
• 6-8 зубчиків часнику (почистити, розрізати навпіл і розчавити ножем)
• 3 великі рожеві помідори (очистити від шкірки, видалити насіння, грубо порубати)
• Половина середнього червоного перцю чилі (видалити насіння, грубо порубати)
• 1 столова ложка цукру
• 1 склянка сухариків (покришити руками, але не надто дрібно)
• 60 грамів вершкового масла (плюс іще трохи для змащування форми)
• 30 мл оливкової олії
• Морська сіль

Інгредієнти для білого соусу:

• 90 грамів вершкового масла
• 250 мл незбираного молока
• 2 столові ложки кукурудзяного крохмалю
• Сіль, перець

Приготування:

1. У невеликому сотейнику розтоплюємо вершкове масло й вливаємо оливкову олію, потім додаємо цукор і швидко, лише щоб овочі встигли карамелізуватися й трохи підрум’янитися, обсмажуємо в цій суміші цибулю, солодкий і гострий перець та часник. Додаємо до отриманої овочевої суміші помідори й тушкуємо близько 10-12 хвилин. Вимикаємо вогонь і даємо трохи охолонути.
2. Нагріваємо духовку до 220 градусів.
3. Готуємо білий соус. Для цього в невеликій каструльці розтоплюємо масло, всипаємо крохмаль і готуємо, помішуючи, близько хвилини, доки не зникнуть грудочки. Поступово вливаємо молоко, енергійно помішуючи вінчиком. Варимо наш соус на малому вогні приблизно 4-5 хвилин, доки він не загусне. Солимо й перчимо до смаку.
4. У великій мисці змішуємо зерна кукурудзи та білий соус.
5. Змащуємо прямокутну керамічну форму вершковим маслом і викладаємо в неї половину томатного соусу з овочами. Потім кладемо шар із половини кукурудзи в білому соусі й посипаємо половиною сухариків. Повторюємо всю процедуру ще раз.
6. Ставимо в духовку й запікаємо приблизно 35-40 хвилин, доки сухарики на поверхні запіканки не підрум’яняться.
7. Подаємо кукурудзяну запіканку гарячою або теплою.