Рулет із баклажанів, перців, помідорів і зелені – нотатки про Причорномор’я

Чорномор’я, наповнений сонцем та густим трав’яним духом край – серце таврійських степів і моя так і ненаписана поема…

Ти немов колиска для невідомого людській історії, міфічного народу (на кшталт атлантів чи гіпербореїв), чий етногенез застиг у бурштині прачасу, щойно встигши початися, і чиє походження залишило по собі лише невиразні здогади про таку можливість.

«…і були це люди високі, більше двох метрів росту, і красиві – з чорним волоссям та зеленими очима, а також добрі вдачею та щедрі на кохання. Вони не їли м’яса і їм були доступні багато дивовижних знань, що викликають заслужене здивування та захоплення. Вони складали прекрасну музику, що насолоджує вухо, і грали на небачених досі інструментах. Їхні государі були поетами, а суспільство не знало рабства…» – так чи приблизно так міг би написати про них древній шумерський мандрівник, який побував у цих місцях у якомусь умоглядному шостому чи п’ятому тисячолітті до нашої ери.

Я вже й не знаю, чому мені на думку приходять такі дивні думки, коли я думаю про Чорномор’я, місце, де я народився і де прожив більшу частину свого життя. Щось є в цьому повітрі, яким я дихаю, у цій воді, яку я п’ю, в цих овочах і фруктах, які я їм… Втім, так, напевно, вправі говорити будь-яка людина, яка виросла на півдні Європи – чи то в італійській Тоскані, чи то Сицилії, чи то у французькому Бордо чи Ліоні, чи то на грецькому Криті чи Корфу, чи то в іспанській Андалузії.

Тут все, звичайно, помітно змінилося наприкінці ХХ, а також на початку XXI століття (і, на жаль, продовжує змінюватися). Все чорноморське узбережжя у південно-українському регіоні сильно комерціалізувалося, але я пам’ятаю ще ті часи, коли я їздив на море з наметом та казанком, коли ходив диким пляжем, усипаним дрібною, відполірованою часом черепашкою, яку, бозна скільки століть тому викинуло на цей берег. Здається, то була Рибаківка, але я б ще сюди додав Очаків, Лупарево, Червоне, Березівку, Коблево (те саме, яке сьогодні перетворили на потворний смітник), Залізний порт… а скільки таких місць було на Одещині! Хіба можна порівняти ту, вже втрачену природу і ті повністю відкриті оку морські пейзажі з нинішнім, позбавленим не тільки краси, а й всякого архітектурного сенсу, нагромадженням незграбних пансіонатів і розкиданих по всьому чорноморському узбережжю будиночків з численними підозріло похиленими прибудовами й надбудовами!

Незважаючи на це, я все ж таки дозволяю собі задоволення уявити іноді, як увесь цей містечковий несмак згине рано чи пізно, і, стоячи на пустельному березі, я знову побачу сонце, що закочується за горизонт. Скажете надто романтично та наївно?

Я вже не раз писав про те, що кухня будь-якого народу будується на якихось головних інгредієнтах, які характерні саме для цього регіону: у Греції, наприклад, це оливкова олія, вино, сир та хліб; в Італії – та ж олія, вино і сир, а також всюдисуща паста; в Іспанії – та сама середземноморська трійця і, звичайно ж, хамон і так далі. Якби в мене зараз запитали, на чому стоїть кухня Чорномор’я (вона ж – південноукраїнська), я б, не замислюючись, відповів: на рибі, баклажанах, помідорах, солодкому перці та часнику. Влітку названі овочі готують у свіжому вигляді, а на зиму консервують і маринують у неміряних кількостях у різних варіантах. Втім, сезон будь-яких овочів, у тому числі згаданих, триває у нас часом більше півроку. Так що їх відсутність до ладу не встигаєш навіть відчути.

(на чотирьох)

Інгредієнти:

• 2 великих баклажани – 500-600 грам кожен (видалити хвостики і нарізати вздовж скибочками товщиною 0,3-0,4 см)
• 2 середні рожеві помідори (порізати часточками такої ж товщини, як і баклажани)
• 2 великі зубки часнику (почистити і нарізати тонкими пелюстками)
• 3 середніх болгарських перцю (видалити плодоніжку, почистити від насіння та нарізати смужками вздовж товщиною до 1 см)
• По одному невеликому пучку кінзи та базиліка (листя грубо порубати)
• По одній чайній ложці сушених материнки та чебрецю
• 50 грам пармезану (натерти на крупнокомірчастій тертці)
• Рослинна олія
• Сіль великого помелу
• Гострий чорний перець

Приготування:

1. Посипаємо сіллю скибочки баклажанів, укладаємо в миску і даємо постояти півгодини. Після цього промиваємо під холодною водою, даємо стекти і викладаємо на паперові рушники.
2. Тим часом на сковороді в олії обсмажуємо перець, поки не стане м’яким і добре не підрум’яниться. Викладаємо на тарілку.
3. В іншій великій сковороді або сотейнику нагріваємо рослинну олію і на середньому вогні смажимо в ній скибочки баклажанів, поки не набудуть золотисто-коричневого відтінку.
4. Нагріваємо духовку до 220 градусів.
5. Застилаємо робочу поверхню харчовою плівкою (на ній ми збиратимемо наш рулет). Викладаємо на неї баклажани внахлест один на одного, щоб між ними не було вільного простору. На них поміщаємо смужки солодкого перцю, кружальця помідорів та часник. Приправляємо сіллю та перцем. Посипаємо зеленню та пармезаном.
6. За допомогою плівки згортаємо баклажани з начинкою в рулет (плівку прибираємо поступово, у міру формування рулету).
7. Акуратно перекладаємо наш рулет на деко (або у форму), попередньо застелене фольгою. Краї фольги загортаємо всередину так, щоб вони закрили рулет, але всередині залишався вільний простір.
8. Запікаємо в духовці півгодини, потім відкриваємо фольгу і готуємо ще 10-15 хвилин, при цьому кілька разів поливаємо рулет підливою з дна форми.
9. Дістаємо рулет із духовки і даємо йому охолонути.
10. Подаємо теплим або холодним.