Смажені цукіні з вершками й хроном

Коріння походження цукіні, як, власне, і всіх овочів із цієї давньої, численної й досить популярної у світі родини, сягає Америки, точніше Мезоамерики. Водночас цей сучасний різновид гарбузів, які збирають недозрілими і які відомі нам як «цукіні», почали вирощувати в Північній Італії лише через 300 років після появи гарбузових культур на європейському континенті! Судячи з усього, це сталося у другій половині 19-го століття, хоча найперша згадка з описом цукіні трапляється в науково-популярній статті, опублікованій у Мілані лише в 1901 році. Раніше до назв найперших сортів цього овочу, виведених в Італії, додавали назви міст, в околицях яких їх культивували.

Цукіні найчастіше збирають, коли їхня довжина не перевищує 20-25 см, а насіння ще незріле й м’яке. Зрілі цукіні можуть мати довжину до 1 м і більше. Цукіні з квіткою, що ще не відпала, — ознака справді свіжого й незрілого плоду, і він особливо популярний завдяки виразному солодкуватому присмаку.

Цукіні зазвичай подають приготованими. Готують цей овоч усіма відомими світові способами: його смажать, запікають у духовці, піддають термічній обробці на парі, варять, печуть на грилі, фарширують, маринують, подрібнюють до пюреподібного стану, сушать. Сирі натерті цукіні також можна змішувати з борошном і спеціями під час приготування так званого кабачкового хліба або навіть додавати до тіста для торта — за тим самим принципом, за яким печуть морквяний пиріг. Квіти цукіні в Італії також уживають у їжу. Їх вважають делікатесом. Такі квіти фарширують або обсмажують у фритюрі.

Цукіні мають делікатний смак, тому їх часто можна зустріти просто приготованими з вершковим маслом або оливковою олією та зеленню. Хоча цукіні нерідко додають і до складніших страв: рагу, супів, салатів. Шкірку із цукіні перед готуванням ніколи не зрізають. Перед обсмажуванням цукіні зазвичай рекомендують посолити, а потім промити під проточною водою й промокнути паперовими серветками, щоб видалити зайву рідину.

Цукіні також можна їсти сирими — нарізаними тонкими скибочками або натертими на тертці. Зрілі (великі) цукіні добре підходять для приготування різної випічки. Вона може бути як солоною, так і солодкою.

Цукіні можна нарізати за допомогою спіралізатора на нитки, схожі на локшину, і використовувати як низьковуглеводний замінник макаронів або локшини, який у західній кухні часто називають «зудлз».

Основною фішкою нашого дещо незвичайного рецепта є, звичайно ж, поєднання смажених цукіні й вершкового соусу, приправленого хроном, лимонною цедрою та кропом.

Цукіні змащують сумішшю розтопленого вершкового масла й вершків, а потім запікають у духовці. Приправляють готові цукіні сумішшю хрону, лимонної цедри й кропу.

(розраховано на чотири порції)

Інгредієнти:

• 4 середні цукіні (видалити хвостики й нарізати поздовжніми смужками завтовшки близько 4-5 мм)
• 30 г вершкового масла (розтопити)
• Дві третини склянки жирних вершків
• Пів столової ложки консервованого хрону з буряком
• Пів столової ложки подрібненої лимонної цедри, плюс 1 столова ложка свіжовичавленого лимонного соку
• 1,5 столової ложки грубо подрібненого кропу
• 80 мл оливкової олії першого холодного віджиму
• Сіль
• Перець

Приготування:

1. Розігріваємо духовку до 220 градусів Цельсія. Щедро змащуємо смужки цукіні сумішшю вершкового масла й половини вершків. Розкладаємо у вогнетривкій керамічній формі в один шар. Приправляємо сіллю й перцем до смаку.
2. Потім запікаємо близько 15 хвилин, доки цукіні не досягнуть стану аль денте й не підрум’яняться. Зменшуємо температуру духовки до 170 градусів. Змащуємо цукіні рештою вершків і запікаємо ще близько 10 хвилин, доки вершки злегка не загуснуть.
3. Тим часом у невеликій мисці змішуємо 80 мл оливкової олії з хроном, лимонним соком, цедрою й кропом.
4. Готові цукіні викладаємо на блюдо й поливаємо нашою пікантною заправкою.
5. Подаємо цукіні теплими або охололими.