Грінки з риб’ячою печінкою, карамелізованими виноградними помідорами, цибулею шалот і черемшею, або Скільки котів живе у вашому домі?

Скільки у вашому домі живе котів?..

Ні, я цілком серйозно запитую: скільки котів має постійну прописку у вашій родині?

У нас, наприклад, їх семеро. Перелічу за старшинством: Крошик, Броня, Тьопа, Липа, Літа, Нишка і Джаза — відповідно шість хлопчиків і одна дівчинка. Усі, як і належить, підібрані на вулиці, схвалені сімейною радою та взяті на повне забезпечення, включно з профілактикою бліх і глистів, безплатним лікуванням лапок, вух, очей і животиків, а також щоденними «погладжуваннями» та іншими пестощами, без яких жоден нормальний кіт у цьому світі жити рішуче не зможе!

Крошика знайшли взимку в десятиградусний мороз (йому тоді не було ще й двох місяців!) і спочатку помилково прозвали «Крошка» (через зовсім малий вік і слабку стать). За кілька днів виявилося, що це ніяка не Крошка, і помилку терміново виправили. Тепер це перший забіяка на районі, і він же — перший «самі-знаєте-хто». ))

Броню, точну копію нашого колишнього улюбленця й димчастого красеня, мейн-куна Джаза, який безповоротно втік ще п’ять років тому, ніби послав нам сам Бог. Ми з Юлею навіть жартували з цього приводу: мовляв, отримали замість Джаза його праправнука. Ми дали йому прізвисько «єврей» за характерну для нього і для згаданого народу спільну звичку голосно та прилюдно скаржитися на життя.

Тьопу знайшли у вересні в сусідньому з нашою вулицею кварталі. Він бігав там туди-сюди, віддано зазираючи всім у вічі. Як було не підібрати нещасного?

Літа й Липа знайшлися влітку, звідси й імена: Літа — від слова «літо», а Липа — від українського слова «липень», тобто «июль» російською.

Нишка прийшов просто до дверей нашого будинку самостійно. Тому ми його побачили, точніше, почули вже на нашому подвір’ї. Він несамовито волав і хитався з боку в бік. Пізніше ветеринар пояснив нам, що за всіма ознаками це було схоже на сонячний удар. Нишка виявився найменшим з усіх підібраних котиків — на вигляд йому було не більше півтора місяця, і залишається загадкою, як йому вдалося вижити. Нишкою його прозвали за плямисте, чорно-біле забарвлення: спочатку був Пятнишко, потім став просто Нишка.

Останньою, як і обіцяв, була дівчинка. Вона так нагадувала зовнішністю Джаза (відповідно, і Броню), що довелося назвати її Джазою або просто Зазою.

І знаєте, що я вам скажу: ця історія з нашими котами не має жодного кінця…

Дехто, можливо, жахнеться такого зоопарку у власному домі (а крім цього, у нас є ще й білосніжна, найдобрішої душі собака породи алабай на прізвисько Незик, що в перекладі з туркменської означає «ніжна»), а нам подобається. Адже з ними дуже цікаво: у кожного свій характер і навіть своя, якщо хочете, життєва філософія. А найголовніше — вони нас дуже люблять і пробачають нам усі свої образи.

Ви запитаєте, яке відношення мають усі наші коти й ця душевна історія до грінок? Та, власне, пряме!

Річ у тім, що, крім усілякої іншої їжі, ми регулярно купуємо нашим підопічним свіжу рибку, щоб вони мали повноцінне харчування й росли здоровими (ми категорично не визнаємо сухих кормів). Найчастіше це товстолобик, але в сезон іде великий і солодкий чорноморський або навіть, якщо пощастить, азовський бичок. За раз я купую п’ять-шість кілограмів, а Юля чистить усе це добро й, розклавши по целофанових пакетиках невеликими порціями, кладе в морозилку. Після такої процедури залишаються, як правило, дві чудові речі: по-перше, штук вісім-десять добірних бичків, які тут-таки смажаться на сковороді й вирушають до мене на стіл; по-друге, невелика мисочка з найсмачнішим делікатесом — маленькими, завбільшки з жіночий нігтик, печінками бичків. Останні й становлять мету та сенс усієї нашої сьогоднішньої розповіді…

Якщо хтось не знає, смак печінки бичка нічим не відрізняється, наприклад, від смаку печінки тріски, а як на мене, то навіть кращий. Адже в переважній більшості випадків ми їмо печінку тріски в консервованому вигляді, а це далеко не те саме, що свіжа печінка.

У нас на блозі вже є пара рецептів закусок із риб’ячою печінкою. Що ж, тепер буде ще один, і я не впевнений, що він останній, — надто вже смачна це річ! ))

(на дві або чотири порції)

Інгредієнти:

• 150 грамів риб’ячої печінки (у нашому випадку це була печінка бичка, але можна замінити й печінкою сома, і печінкою тріски, зокрема консервованою, і так далі)
• 12 виноградних помідорів
• 3–4 маленькі головки цибулі шалот (почистити й розрізати вздовж на 6–8 частин)
• 1 середній пучок черемші
• 1 столова ложка вершкового масла
• Пів столової ложки цукру
• Оливкова олія
• Морська сіль і чорний перець грубого помелу
• 4 скибочки пшеничного хліба
• Бальзамічний крем

Приготування:

1. У невеликій сковороді нагріваємо одну столову ложку оливкової олії та на середньому вогні 3–4 хвилини обсмажуємо печінку бичка. Викладаємо на велику тарілку.
2. У тій самій сковороді коротко смажимо черемшу, доки вона злегка не прив’яне. Перекладаємо до печінки.
3. Далі додаємо ще одну столову ложку оливкової олії та протягом 3–4 хвилин готуємо цибулю шалот, доки вона не стане м’якою. Перекладаємо на тарілку до черемші й печінки.
4. Нарешті розтоплюємо у сковороді вершкове масло й додаємо цукор. Коли останній розтане, смажимо в цій суміші помідори, щоб вони карамелізувалися. Вимикаємо вогонь. Повертаємо у сковороду всі інші інгредієнти (не перемішуючи!) і накриваємо кришкою.
5. Паралельно в іншій, сухій сковороді обсмажуємо хліб, доки він злегка не підрум’яниться.
6. Викладаємо грінки на сервірувальні тарілки, а зверху кладемо цибулю, черемшу, помідори й печінку. Солимо та перчимо до смаку. Перед подаванням скроплюємо залишками сиропу зі сковороди й бальзамічним кремом.