Коротка історія вина для чайників. Частина V (заключна)

Усе золото світу — за келих вина!

Усю славу земну — за чашу вина!

Усю ясність ума — віддам за ковток!

Налий же скоріше, виночерпію, вина!

                                                 Омар Хаям

Монахи, зокрема бенедиктинці, продовжували накопичувати свої знання й безцінний досвід виробництва вина, адже вино було потрібне церкві для святого причастя. Крім того, монастирське вино експортували по всій Європі, доставляючи товар, а заодно й згадані знання (які, загалом, таємницею ніколи не були) «за призначенням».

Єдиним недоліком вина, яке монахи продавали у світ, було те, що попередньо це вино ґрунтовно розбавляли водою — християнська ідеологія не зараховувала пияцтво до своїх чеснот. Цю проблему розв’язала французька аристократія, яка незалежно від церкви зайнялася виробництвом вина. Найвідомішим регіоном Франції, де почало активно розвиватися «світське» виноробство, став Бордо. Уже у XII столітті якість і популярність світського вина тут значно перевершували монастирське вино й досягли такої відомості по всій Франції, що його почали успішно й у великих кількостях експортувати до Англії — особливо після одруження Генріха Плантагенета й Алієнори Аквітанської.

До 1725 року в Бордо вже існувала повна класифікація всіх вин, які виробляли винороби регіону, а 1855 року ця класифікація отримала офіційний статус. У тому самому незміненому вигляді нею користуються у світі й донині.

Кардинально становище на виноробному ринку Франції змінилося 1789 року з початком Французької революції, яка поклала край усталеному тривалий час порядку управління країною й економікою, зокрема бізнесом із виробництва вина — він перестав бути справою аристократів. Тих із них, хто не встиг утекти, було обезголовлено, а місце колишніх спадкових і родовитих власників виноградників і винокурень посіли звичайні французькі селяни. Відтоді католицька церква й дворянство Франції були позбавлені всіх своїх привілеїв у виробництві вина. Безсумнівним плюсом усіх цих далеко не завжди гуманних змін стала поява конкуренції на французькому винному ринку. Тепер якість французького вина стала цілком і повністю залежати від ґрунту, сорту винограду й тих зусиль, які вкладалися в догляд за виноградниками. Щодо останнього, то тут у розвиток французького виноробства не забарилася втрутитися природа. 1875 року майже всі виноградники Франції вразила страшна хвороба філоксера, яка знищила понад 80% усієї лози. Ця вимушена й у певному сенсі трагічна пауза могла б затягнутися на невизначений час — аж до повного зникнення однієї з найважливіших галузей сільського господарства Франції, її національного надбання, якби не допомога греків та італійців, які допомогли французьким колегам саджанцями. Велику роль відіграли й активні щеплення американських сортів винограду, стійких до небезпечної бактерії.

Не можна хоча б коротко не зупинитися на одному з найвідоміших моментів в історії французького виноробства. Йтиметься, звісно, про винайдення шампанського. Всупереч загальному переконанню, шампанське створив зовсім не монах П’єр Періньйон, який лише придумав технологію виробництва ігристого червоного вина (Періньйон не визнавав білих вин через їхню неприємну властивість повторної ферментації), згодом названого на його честь. Першим іще 1662 року докладно описав процес шампанізації вин англійський учений-фізик Крістофер Мерретт, який представив Британському королівському науковому товариству свою чергову наукову працю «Деякі спостереження щодо процесу виготовлення вина». Сер Мерретт випередив створення найзнаменитішого шампанського у світі на цілих 30 років!

У той час шампанське подавали у Франції лише в найурочистіших випадках — наприклад, під час коронації монарха. Це вино було настільки рідкісним і дорогим, що особи королівської крові з інших країн із задоволенням приймали його в подарунок від французького двору. Однією з причин, через яку лише небагато виробників випускали шампанське, був високий тиск у пляшках, через який вони досить часто вибухали. При цьому досить було вибухнути одній пляшці, як від детонації те саме ланцюжком відбувалося з іншими. Під час зберігання нерідко втрачали від 30 до 90 відсотків усієї продукції!

Пляшки з шампанським були настільки вибухонебезпечними, що монахи, працюючи з ними у винних підвалах, мусили надягати масивні металеві маски. Через це вони часто називали шампанське «вином Сатани». Тому для «транспортування» Дома Періньйона до спеціального підвалу для зберігання призначили особливу людину, яка «позбавляла сатанинського зілля» решту братів у Христі. Згодом стінки пляшок для шампанського почали робити вдвічі товстішими, ніж зазвичай, також придумали спеціальний дротяний бандаж, який утримував корок від вистрілювання. Це дало монахам змогу нарешті позбутися важких захисних масок.

Шампанське в ті часи було набагато солодшим, ніж те, до якого ми звикли сьогодні. Це було спричинено тим, що основними споживачами цього виду вина були росіяни, які віддавали перевагу дуже солодкому шампанському. Пізніше відомий виробник французького шампанського Perrier Jouët, експортуючи свою продукцію до Англії, змінив цю безглузду традицію.

Тепер кілька слів про вина Нового Світу. Багато хто й досить часто розглядає ці вина як другорядні порівняно з європейськими аналогами. Утім, що стосується мене, то я вже багато років (близько двадцяти п’яти, щонайменше) чиню якраз навпаки. За цей час я перепробував безліч вин, вироблених не в Європі. Маю на увазі передусім південноамериканські, австралійські, південноафриканські, чилійські, новозеландські й аргентинські вина. Я не вважаю себе великим знавцем і поціновувачем вин, бо частіше віддаю перевагу міцнішим спиртним напоям (коньяку, різним горілкам), однак можу з упевненістю сказати, що вина названих країн за співвідношенням ціни та якості часто не лише не поступаються європейським, а іноді виявляються на голову вищими за останні.

Вино потрапило до Америки завдяки іспанцям і було завезене туди з релігійних міркувань. У цьому факті немає нічого дивного, адже більшість переселенців до Нового Світу були католиками й постійно потребували причастя. До Нової Зеландії та Австралії вино завезли англійці й голландці.

Вина Нового Світу, Австралії та Нової Зеландії за останні 20–30 років настільки змінили уявлення любителів вина про його звичну географію, що я, мабуть, постараюся найближчим часом присвятити їм окрему публікацію. Цю ж нашу коротку історію про вино для чайників вважатимемо завершеною. Звісно, у ній, у цій історії, багато чого пропущено або недоговорено. Однак до теми вина ми з вами повертатимемося ще не раз, тому з часом я постараюся заповнити всі прогалини цієї історії.