Розповіді про каву. Частина III

1650 року в Англії відкрили перший кавовий дім. Сталося це не в Лондоні, що було б логічно, а в Оксфорді неподалік будівлі Соулського коледжу, де згодом розмістилося Королівське наукове товариство. Власником цього дому був чоловік на ім’я Якоб. У столиці Туманного Альбіону перший кавовий дім відкрився 1652 року на бульварі Св. Майкла. Найвідомішу у світі страхову компанію «Ллойд» заснував 1688 року на Тауер-стріт Едвард Ллойд, і спочатку вона була кавовим домом, де Ллойд складав списки суден, які їхні власники мали намір застрахувати.

У зв’язку зі стрімким зростанням популярності кави в Європі деякі європейські країни почали замислюватися про культивування кавових дерев на території належних їм колоній. Найбільше в цьому досягли успіху голландці: вони купували саджанці кавових дерев у Мохі (Ємен) і успішно культивували їх на плантаціях Цейлону (Шрі-Ланка), а саджанці з Малабару (Індія) намагалися вирощувати на Яві (Індонезія). Останні експерименти виявилися найуспішнішими, і невдовзі низки суден із партіями саджанців кавових дерев потягнулися до Амстердама, а звідти поширилися всім європейським континентом.

Кількома роками пізніше, 1718-го, голландські саджанці доправили до Суринаму (північно-східне узбережжя Південної Америки), і незабаром він став одним зі світових центрів вирощування кави в Америці.

Потім, 1878 року, британці заклали основи кавової індустрії в Кенії — по сусідству з Ефіопією, де з кавою були знайомі ще за тисячу років до цього. Сьогодні Ефіопія є основним постачальником кави сортів Каффа й Сідамо, відомих у світі як арабіка — високоякісна кава, батьківщиною якої вважається ця держава.

Каву арабіку ідентифікував 1753 року Карл фон Лінней, відомий шведський ботанік, зоолог і лікар. Арабіка є одним із двох найпоширеніших на планеті сортів кави й становить близько 70% усього світового виробництва кавових зерен. Другим за популярністю та якістю вважається сорт канефора, або робуста, виробництво якого останнім часом зростає завдяки кращій урожайності та стійкості до різних захворювань. Робусту зазвичай використовують у поєднанні з іншими сортами кави, і лише арабіку п’ють, не змішуючи. Дерева обох сортів дають плоди на третій рік після висаджування й продовжують плодоносити 20–30 років.

В ефіопській провінції Каффа більшість кавових дерев арабіки росте в диких умовах серед пагорбів і лісів, що оточують родючі поля. Тут дуже гарно. Завдяки тому, що ці місця лежать на висоті 1500 метрів над рівнем моря, клімат тут помірний, а крім того, кавові дерева захищені високими лісами, які дають їм тінь і прохолоду в полуденну спеку, а також допомагають зберігати вологу в ґрунті. Традиційно такі умови для вирощування кави вважаються ідеальними.

В Ефіопії є два методи оброблення кавових зерен: вологий і сухий. Перший найчастіше застосовують у комерційних цілях, а другим користуються дрібні виробники, які можуть дозволити собі витратити певний час на висушування кавових зерен на сонці. Сухий метод оброблення кави дає змогу досягти кращої якості. Такий товар продають переважно на місцевих ринках, однак він має попит і серед поціновувачів рідкісної та якісної кави в Європі.

У кожному регіоні Ефіопії вирощують каву, яку завжди можна відрізнити від інших. Наприклад, кава з Харару має винний присмак і легку кислинку, а кава із Сідамо популярна завдяки своєму незвичайному аромату, особливо це стосується місцевого сорту Їрґашеффе. Ефіопська кава унікальна тим, що не має різкого смаку й тієї кислоти, які властиві кенійським брендам. Єменський мокко найближчий за своїми смаковими якостями до ефіопської арабіки. Тим більше, що походження сорту мокко, як і у випадку з Каффою та Сідамо, пов’язують з Ефіопією.

Ефіопська кава відома як найякісніша, і поціновувачі з усього світу прагнуть придбати тут саме Їрґашеффе. Цей сорт навіть не рекомендують сильно обсмажувати, щоб не зруйнувати його унікальний смак і аромат.

(далі буде)