Усе про шампанське. Частина VII, заключна

Спустошення, заподіяні Першою світовою війною, схоже, стали останнім випробуванням, якого зазнали будинки шампанських вин і виноградарі провінції Шампань, а далі все в цьому регіоні відбувалося цілком відповідно до змісту прислів’я «немає лиха без добра». 1919 року французький уряд ухвалив цілу низку законів, які заклали основи для ефективного функціонування системи контролю за виробництвом шампанських вин Appellation d’origine contrôlée (або СП — сертифікат походження), що чітко регулювала правила виноробства, а також окреслила ясні й справедливі межі земель, які мали право виробляти таке вино. Також було вжито суворих заходів для запобігання шахрайським підробкам шампанського та недопущення незаконних добавок у вигляді ревеню або яблучного соку. Лише вино, вироблене з винограду, вирощеного на території, визначеній урядовими законами, могло офіційно називатися «шампанським». Проріджування місцевих виноградників дало селянам змогу посадити підщепу, стійкішу до філоксери, а також підібрати ділянки землі, придатніші для вирощування якісного винного матеріалу.

Попри всі зміни на краще у виробництві французького шампанського (законодавче врегулювання всіх конфліктних питань серед місцевих виробників, суттєвий захист національного бренду шампанського), початок ХХ століття все ж виявився для цього вина не найкращим періодом у його історії. Як я вже писав у попередній частині, у зв’язку з революцією російський ринок закрився для імпорту шампанського, а у Сполучених Штатах почав діяти «сухий закон» і розгорілася Велика депресія, що різко скоротило продажі французького шампанського у США. Водночас для Шампані це був другий за величиною ринок цього вина.

Нарешті розпочалася Друга світова війна, яка принесла на поля Шампані нові руйнування, і хоча вони були не настільки згубними для місцевих виноградників, проблем у виробників шампанського та виноградарів у цей складний період помітно побільшало.

7 травня 1945 року німецький головнокомандувач Альфред Йодль прийняв умови беззастережної капітуляції, висунуті вищим командуванням союзної армії на чолі з генералом Дуайтом Ейзенхауером, а вже вранці наступного дня це підписання святкували із шістьма ящиками Pommery врожаю 1934 року. Як образно висловилися історики вина Дон і Петі Кладструпи: «Звуки корків шампанського, що вилітали з пляшок, були останніми пострілами на цій війні».

У сучасний період своєї історії шампанське стало чимось більшим, ніж просто вино: воно перетворилося на бренд, у якого з’явилося багато послідовників. Невдовзі після закінчення війни продажі французького шампанського швидко досягли колишнього довоєнного рівня, а починаючи з п’ятдесятих років стабільно зростали щороку й через нетривалий час збільшилися вчетверо, перевищивши позначку двісті мільйонів пляшок на рік.

Помітне зростання споживчого попиту змусило уряд Франції переглянути законодавчо встановлений СП і розширити зону виноградників у Шампані, придатних для виробництва сертифікованого шампанського. На сьогодні статистика співвідношення виноградарів, які вирощують свою продукцію винятково для виробництва шампанського, і будинків шампанських вин така: на дев’ятнадцять тисяч власників виноградників припадає триста виробників цього виду продукції.

Утім, Шампань уже давно перестала бути просто місцем, де вирощують виноград і роблять із нього шампанське вино. Тепер це бренд, відомий усьому світу, який подарував своє ім’я, мабуть, найвідомішому виду вина. Позмагатися з ним може хіба що не менш знамените бургундське. Але це вже зовсім інша історія…

Світова відомість і комерційний успіх шампанського надихнули й продовжують надихати виробників у всьому світі імітувати виробництво цього напою. В Іспанії це кава, у Німеччині — зект, в Італії — Фіореллі й Асті, у Сполучених Штатах Америки — Берінгер, Еко Фолс та інші. Навіть у самій Франції трапляються подібні імітатори — наприклад креман. Однак бренд «шампанське» захищений на всій території Європи французьким сертифікатом походження, підтвердженим Європейським Союзом, і будь-який відступ від цього правила тягне за собою нищівні штрафи й санкції — аж до кримінальної відповідальності.