Суп із петрушки, або таємниця однієї картинки, наклеєної на дзеркало

Змалечку в моїй, ущерть заповненій усілякими фантазіями, голові мирно співіснували два взаємовиключні образи петрушки. Один — у вигляді відомого всім зеленого кучерявого хвостика, що стирчить тут і там із землі (наприклад, на городі під вікнами нашого будинку), а інший — у вигляді загадкової картинки, намертво приклеєної кимось іще за давніх часів до дзеркала над умивальником у нашій старій комуналці, — тож я був змушений розглядати її двічі на день: уранці та ввечері, коли чистив зуби порошком. Що стосується образу коренеплідного, то тут мені все було зрозуміло, тобто жодних запитань щодо нього не виникало: на прохання бабусі я рвав петрушку для юшки або просто до обіду. З другим усе було складніше… На згаданій картинці був зображений чоловік невизначеного віку з далеко випнутим уперед животом — у коротких штанцях з оборками та довгій курточці з жабо замість коміра. На голові цього дивного чоловіка ледве тримався зсунутий на потилицю капелюх із високою тулією, а обличчя наполовину закривала шкіряна маска. У руках він тримав палицю, яку я вважав короткою шпагою або самурайським мечем у піхвах. Тривалий час я не міг визначитися ані з походженням цього персонажа, ані з його місцем у світовій історії, і допомогти мені в цьому було зовсім нікому. Зібравши докупи всі свої жалюгідні літературні знання, я якось дійшов висновку, що у верхній частині чоловік був більше схожий на мушкетера, який виконує спецзавдання Рішельє, у середній — на клоуна, ну а внизу — на самурая. Лише повністю вступивши у свій пубертатний період, я, на превеликий подив, виявив, що близько десяти років за тим, як я чищу зуби, з гравюри відомого ілюстратора Моріса Санда уважно спостерігав італійський «Петрушка», або Пульчинелла, — класичний герой більшості commedia dell’arte (XVII століття) неаполітанського театру ляльок. За своїм характерним образом і подобою неаполітанський Пульчинелла мало чим відрізнявся від російського Петрушки, французького Полішинеля, британського Панча, німецького Касперле та іспанського Дона Кристобаля…

Назву рослини «петрушка», найімовірніше, запозичено з польського «pietruszka», яке, своєю чергою, є контамінацією латинського слова «petroselinum» і грецького «petroselinon», що означає «селера, яка росте на камені». Назва ж ляльки Петрушки, очевидно, з’явилася під впливом французького Полішинеля або неаполітанського Пульчинелли, що не так уже й принципово. Важливо в усій цій історії те, що завдяки невідомому «просвітителю», який познайомив мене у п’ять чи шість років із творчістю мосьє Санда, у моїй підсвідомості навіки поєдналися в одне нерозривне ціле пучок петрушки й тупуватий ненажера та базікало Пульчинелла.

Петрушка — один із найпоширеніших інгредієнтів нашої національної кухні й, мабуть, найуніверсальніший і найпопулярніший вид зелені, який використовують в українській кулінарії. Наприклад, у нашому холодильнику петрушка є завжди, і ще не було випадку, щоб її вистачило до наступного походу на ринок до продавчині зелені. Серед зелені постійними гостями нашого Liebherr також є кріп, базилік, кінза, м’ята, рукола, селера та зелена цибуля, але все ж петрушка — найбільш затребувана. Легше й швидше назвати страви, до яких немає потреби додавати цей вид зелені, ніж перелічити ті, де без петрушки ніяк не обійтися: це й різноманітні салати зі свіжих овочів, і супи, і тушковане м’ясо, і риба, і дуже багато соусів — як зелених (на кшталт гремолати, сальса верде та інших), так і томатних. Мені також дуже складно уявити італійську пасту або піцу без традиційної петрушки.

Отже, до чого я все це веду? Знайомтеся: у нашій кулінарній колекції «весна-літо 2017» хіт сезону — суп із петрушки!

Я не збираюся особливо розхвалювати цей суп, докладно описуючи всі його переваги — простоту приготування, повітряну легкість, очевидну користь, незабутній аромат і чудовий смак. Приготуєте — і все зрозумієте самі…

(для чотирьох порцій супу)

Інгредієнти:

• 250 грамів петрушки (відокремити листя від стебел, а останні грубо порубати)
• Великий пучок, не менше ніж 150 грамів, зеленої цибулі (грубо нарубати)
• 50 грамів черемші (грубо порубати)
• 50 грамів листя селери (грубо порубати, стебла зберегти)
• 150 грамів кореня пастернаку (почистити й натерти на великій тертці)
• 1,5 літра легкого овочевого бульйону
• 200 мл білого сухого вина
• 50 грамів пармезану (дрібно натерти)
• 35 грамів домашнього вершкового масла
• Якісна оливкова олія
• Одна кавова ложка великих пластівців перцю чилі
• Морська сіль

Приготування:

1. Спочатку варимо овочевий бульйон, перейшовши за нашим посиланням.
2. До готового й процідженого овочевого бульйону додаємо стебла петрушки та селери, які ви зберегли, доводимо до кипіння й варимо ще 20–25 хвилин. Знову проціджуємо.
3. У сотейнику з високими стінками та товстим дном у суміші вершкового масла й оливкової олії на слабкому вогні близько 12–15 хвилин смажимо корінь пастернаку, зелену цибулю та черемшу.
4. Потім додаємо гострий перець і вино. Даємо вину випаруватися й після цього вливаємо бульйон. Доводимо до кипіння, солимо та варимо ще 20–25 хвилин.
5. Беремо листя петрушки та пастернаку й разом із пармезаном висипаємо в киплячий бульйон, готуємо ще дві-три хвилини.
6. Після цього за допомогою занурювального блендера перебиваємо суп до однорідної маси. Ще раз перевіряємо на сіль.
7. Подаємо теплим, додавши трохи оливкової олії, разом зі свіжою чіабатою або іншим хлібом (ми їли з вірменським матнакашем).