Піца-сендвіч

Іноді люди сперечаються через такі смішні речі… Взяти, наприклад, ту саму піцу: адже мало знайдеться серед вас тих, хто може абсолютно твердо й упевнено заявити: «Ні, мені не зрозуміле це повальне захоплення звичайним коржем, змащеним і посипаним зверху чим завгодно!» Ба більше, кожен із вас кілька разів на тиждень цю саму піцу, щойно з печі, із задоволенням наминає за обидві щоки, вискочивши в обідню пору з офісу до найближчої піцерії. Тому звернуся до вас як до досвідчених експертів і поставлю просте запитання: «Як правильно їсти піцу?» Ви здивовані? Ви смієтеся з його нібито очевидної безглуздості? Що ж, цілком даремно, адже зовсім недавно я натрапив на одному з кулінарних форумів на гарячу дискусію з цього приводу, у якій брало участь аж ніяк не менше п’яти-шести тисяч прихильників уславленої на весь світ страви!

Коли я прийшов, суперечка вже точилася на доволі підвищених тонах, а коли я трохи почитав коментарі й розібрався в тому, що відбувається, то виявилося, що причиною такої бурхливої полеміки стало чиєсь ненароком кинуте зауваження про скибку піци, яку, як було сказано, для зручності споживання краще згорнути топінгом усередину (для тих, хто не в курсі, поясню, що в американців, особливо ньюйоркців, а їх на форумі була більшість, піци бувають просто гігантськими, і з’їсти її цілою неможливо, тож згадане зауваження мало доволі практичний характер).

Утім, зроблю невеликий відступ і заради справедливості зауважу: звичка різати й продавати піцу частинами існувала і в Італії. Багато підприємливих піцайоло робили так наприкінці та певний час після Другої світової війни, коли італійці здебільшого жили бідненько й далеко не кожен міг дозволити собі купити всю піцу цілою, а продавати товар якось було треба.

Ну, а якщо говорити загалом, то зазвичай в італійців заведено купувати одну піцу на одну людину. До речі, традицію згортати піцу можна спостерігати не лише в Америці, а й у Римі, де широко поширена так звана pizza bianca (біла піца), яку кожен клієнт нерідко начиняє на свій смак.

Отже, більша частина учасників дискусії (а серед них я встиг розгледіти впливових блогерів, знайомих мені з інтернету, редакторів відомих кулінарних видань, письменників і навіть шеф-кухарів) схилялися до думки, що куплену піцу або її скибку перед споживанням усе-таки правильніше згорнути. Їхні аргументи зводилися до такого:

1. Це лише давня соціальна звичка, у якій до того ж немає нічого поганого, плюс найприйнятніший і найзручніший спосіб з’їсти скибку піци.

2. Для вічно заклопотаних мешканців сучасних мегаполісів, які не мають часу поїсти сидячи, — це єдина можливість не забруднити верхній одяг. Згорнута піца дає змогу йти вулицею, водночас розмовляти смартфоном або з приятелем чи приятелькою, які йдуть поруч, і робити будь-які інші дії без ризику зіпсувати свій зовнішній вигляд.

3. Під час поїдання згорнутої піци менше шансів обпекти піднебіння гарячою начинкою (особливо це стосується піци з великою кількістю сиру).

Серед аргументів «за» йшлося також про автентичність, але я не зовсім це збагнув, тому опускаю.

Противники згорнутої піци аргументували свою позицію так:

1. Згортаючи піцу, ви тим самим прискорюєте весь процес її поїдання й крадете в себе можливість повністю (а не вдвічі менше!) насолодитися ароматом і смаком чудової страви.

2. Згорнута піца не дає змоги приділити належну увагу всім нюансам її топінгу, особливо якщо її приготував із любов’ю добрий піцайоло. Крім того, під час згортання піци топінг у ній нерідко перемішується, руйнуючи задуманий порядок чергування інгредієнтів і позбавляючи ваші смакові рецептори шансу належно оцінити всю глибину задуму. Здається, усе: нічого не пропустив… Що ж, у цій публікації я не ставив перед собою мети пристати на чийсь бік і тим більше агітувати вас pro або contra. Хай би як іронічно звучало все те, що я вам щойно розповів, раціональне зерно я в цьому все ж побачив: наприклад, чому б не приготувати піцу, яка від самого народження буде задумана як «згорнута»? За ідеєю, вона мала б примирити обидві сторони, що сперечаються. Тим паче, що така піца в природі вже існує, і в народі її називають «піца-сендвіч», а в інтернеті за великого бажання можна знайти щонайменше кілька її рецептів. Ви (звертаюся до найвідданіших фанатів піци, які приймають її в будь-якому вигляді) готові ризикнути разом із нами й спробувати щось абсолютно нове? Якщо так, то вперед — без страху й докору!

(розраховано на чотири піци)

Інгредієнти для тіста:

• 300 грамів звичайного борошна
• 2 чайні ложки сухих дріжджів
• 1 чайна ложка сушеного орегано
• Пів столової ложки цукру
• 170 мл теплої води
• 40 мл оливкової олії, плюс іще трохи для змащування миски й дека
• Груба морська сіль

Інгредієнти для начинки:

• 3 великі помідори сорту сливка загальною вагою близько 500 грамів (нарізати кружальцями завтовшки близько 0,5 см)
• По 50 грамів базиліку й петрушки (листочки відокремити та грубо посікти)
• 100 грамів молодої, малосольної козячої бринзи (дрібно покришити)
• 200 грамів моцарели (нарізати тонкими скибочками)
• 150 грамів мортадели, нарізаної тонкими кружальцями
• 1 столова ложка свіжовичавленого лимонного соку
• Оливкова олія
• Сіль, перець

Приготування:

1. У велику миску вливаємо теплу воду й усипаємо дріжджі. Через п’ять хвилин додаємо оливкову олію, цукор і пів чайної ложки солі. Після цього поступово всипаємо борошно й перемішуємо, доки не утвориться тісто. Перекладаємо його на робочу поверхню й вимішуємо руками близько 8–10 хвилин. Потім повертаємо в ту саму, але вже чисту миску, попередньо змащену оливковою олією. Накриваємо плівкою й даємо постояти в теплому місці близько 1 години, доки тісто не збільшиться в об’ємі приблизно вдвічі.
2. Нагріваємо духовку до 240 градусів.
3. Тим часом у великій сковороді в парі столових ложок оливкової олії по 3–4 хвилини з кожного боку обсмажуємо помідори, доки вони трохи не прив’януть.
4. У мисці середнього розміру змішуємо петрушку, базилік, лимонний сік і 40 мл оливкової олії. Кидаємо по дрібці солі та перцю. Відставляємо вбік.
5. Готове тісто ділимо на чотири частини й даємо відпочити ще 15 хвилин. На робочій поверхні, злегка присипаній борошном, розкачуємо кожен шматочок у круг діаметром 19–20 см.
6. На одну половину круга з тіста викладаємо помідори, 1/4 частину козячої бринзи та 1/4 частину мортадели. Зверху кладемо 1/4 частину нашої зеленої суміші та 1/4 частину моцарели. Накриваємо начинку вільною половинкою тіста, але не запечатуємо. Повторюємо цю операцію з рештою тіста. Перекладаємо заготовки для піц на деко, змащене оливковою олією. Відправляємо в духовку й готуємо близько 12–15 хвилин.
7. Готовим піцам даємо відпочити на деку протягом 15 хвилин. Після цього подаємо до столу.

Примітка:

Для вегетаріанської версії піци-сендвіча мортаделу можна замінити грибами.