Китайська локшина ї-мянь із куркою, імбиром і грибами, або «локшина довголіття»

Локшина «ї-мянь» або «ї-мінь» (кантонським наріччям) є в Китаї обов’язковою й незамінною стравою для будь-яких днів народження та інших ювілейних дат. У таких випадках її ще називають «чан-шоу-мянь», що, власне, і перекладається як «локшина довголіття». При цьому іменинник має з’їсти чан-шоу-мянь так, щоб вона не розірвалася. Традиційно цю страву готують із локшиною з пшеничного борошна та яєць, оскільки рисова локшина — дуже крихка й легко ламається. Для цієї страви ви можете використовувати будь-який вид локшини — як суху, так і свіжу. Приготування локшини також цілком і повністю залежить від вашого смаку. Ви можете з’їсти її без нічого або покласти в бульйон. Дехто надає перевагу локшині з м’ясом та овочами.

Залежно від регіону Китаю й навіть оселі, де святкують день народження, різняться й ритуали поводження з ї-мянь. Наприклад, за однією традицією кожен гість має витягнути зі своєї миски одну довгу локшину й покласти в миску ювілярові, бажаючи при цьому удачі, щастя та довгих років життя. Інша традиція вимагає піднімати локшину за допомогою паличок якомога вище й разом з усіма іншими гостями висловлювати захоплення її надзвичайною довжиною. Хай там як, але на будь-якому китайському дні народження існує одне спільне для всіх регіональних етикетів поведінки за столом правило: у жодному разі господар столу не повинен різати ї-мянь або будь-яким іншим способом порушувати її цілісність, оскільки в очах гостей це виглядатиме (символічно, звісно!) рівнозначно вкороченню власного життя. І, навпаки, якщо іменинник з’їв локшину, не порвавши її, то це — свідчення його довголіття в майбутньому.

Хоча локшина в Китаї з’явилася понад чотири тисячі років тому в північно-західній частині країни, традиція приготування чан-шоу-мянь народилася в період правління династії Тан (618-907 рр.). Відомий китайський поет того часу Лю Юйсі одного разу написав: «Піднісши високо до неба палички з локшиною, читаю вірші новонародженому, бажаю світлого майбутнього…» У цих рядках поета, безсумнівно, йдеться про описаний вище ритуал. В іншому випадку в китайських історичних хроніках того самого періоду згадуються імператор Сюань Цзун та його дружина, які переживали важкі часи, однак імператриця все одно знайшла можливість обміняти відріз шовку на горщик із локшиною довголіття, щоб гідно відсвяткувати день народження чоловіка.

Існує ще одна легенда, пов’язана з походженням локшини довголіття. Згідно з нею, ї-мянь була створена за часів правління династії Хань. Один з імператорів цієї династії У Ді пожартував якось зі свого міністра, порівнявши відстань між кінчиком носа міністра й верхньою губою з тривалістю чийогось життя. У відповідь міністр, також жартома, сказав, що в такому разі Пен Цзу (легендарний китайський герой), який прожив вісімсот років, мав неймовірно довгу відстань між носом і губою. Відтоді люди почали асоціювати довголіття з видовженим людським обличчям. Обличчя китайською буде «мянь», як і локшина…

Довголіття — один із найшанованіших символів Китаю разом зі щастям, удачею та процвітанням. Даосизм, філософія, що лежить в основі китайської релігії та культури, вчить, що без життя немає жодного сенсу ні в чому, тому довге життя — головне, що дано людині.

Китайський ієрогліф довголіття «шоу» складається з компонентів, які, кожен окремо, відповідно означають старість, працю та час. Усі разом вони мають на увазі «напружену працю протягом життя, яке триватиме довго».

Ї-мянь можна зустріти на китайському домашньому столі не лише під час святкування дня народження, а й на Китайський новий рік. Традиційно локшину довголіття перед подаванням окремо обсмажують у воці в символічній кількості олії, що є певним викликом для тих, хто наважився приготувати цю страву вдома. При цьому, щоб усі інгредієнти обсмажилися правильно, необхідно, аби вони були цілком сухими.

(на чотири-шість порцій)

Інгредієнти:

• 400 грамів яєчної локшини
• 200 грамів курячого м’яса без кісток — однаково, яка частина (порізати невеликими довгастими шматочками)
• 2 см кореня імбиру (порізати дуже тонкими кружальцями)
• 150 грамів пекінської капусти, порваної на невеликі смужки
• 50 грамів сушених шиїтаке — можна замінити білими грибами (попередньо замочити в гарячій воді, промити й нарізати вузькими смужками)
• Маленький пучок зеленої цибулі (подрібнити)
• 1 столова плюс одна чайна ложка рисового вина
• 1 столова плюс одна чайна ложка соєвого соусу
• 1 чайна ложка кукурудзяного крохмалю
• Пів чайної ложки сушених пластівців перцю чилі
• 2 столові ложки кунжутної олії
• 3 столові ложки олії
• Сіль
• Чверть чайної ложки меленого білого перцю

Приготування:

1. У невеликому сотейнику варимо локшину від трьох до п’яти хвилин, при цьому іноді помішуємо, щоб не злиплася. Відкидаємо локшину на друшляк і промиваємо під холодною водою, поки не охолоне. Ретельно струшуємо залишки води. Викладаємо локшину в миску, додаємо кунжутну олію й перемішуємо.
2. Кладемо шматочки курки в миску, додаємо імбир, чайну ложку вина, крохмаль, чайну ложку соєвого соусу та по чверті чайної ложки солі й перцю. Акуратно перемішуємо.
3. У маленькій мисці змішуємо по одній столовій ложці рисового вина та соєвого соусу.
4. Нагріваємо вок на сильному вогні, поки крапля води на його поверхні не випаровуватиметься миттєво. Вливаємо столову ложку олії й смажимо в ній перець чилі протягом 10 секунд. Відсуваємо перець убік і обсмажуємо шматочки курки, поки вона не стане м’якою й добре не підрум’яниться з усіх боків.
5. Потім протягом іще однієї хвилини готуємо курку разом із пластівцями перцю. Викладаємо в миску. У вок додаємо одну столову ложку олії, капусту та гриби, смажимо одну хвилину й перекладаємо в миску з куркою.
6. Кладемо у вок столову ложку олії та локшину. Смажимо протягом 30 секунд, постійно струшуючи вок. Вливаємо сюди ж суміш соєвого соусу та вина. Всипаємо суміш шматочків курки й овочів, а також зелену цибулю. Пробуємо на сіль і готуємо все разом іще 1-2 хвилини, поки курка та овочі повністю не прогріються.