Як сказати своїм дітям, що вони товсті? Частина I

Деякі з вас не раз стикалися із ситуацією, коли ваші діти, повертаючись зі школи, скаржилися, що однокласники дражнять їх, називаючи товстими. У цьому немає нічого дивного чи нового. Школярі (особливо в молодших класах і особливо хлопчаки) — доволі жорстокий і грубий народець. Вони традиційно збиваються в зграйки навколо якогось лідера (зазвичай у контексті фізичного розвитку) або за інтересами й намагаються домінувати над іншими. На жаль, насмішки, дражнилки й навіть знущання є однією з поширених форм такого домінування. Думаю, серед вас не знайдеться жодного чи жодної, кого хоча б раз не переслідували в такий неприємний спосіб. Ще добре, якщо вашу дитину дражнять із якогось дрібного й часто надуманого приводу — наприклад, «ти слабак і боягуз!» або «що це за колгоспна сукня на тобі?!» Це можна легко виправити, поговоривши з дитиною й пояснивши їй безглуздість таких претензій. А якщо йдеться про фізичні недоліки, з якими ні вам, ні вашій дитині швидко не впоратися (наприклад, якщо ваш маленький син чи донька з різних причин, як об’єктивних, так і суб’єктивних, мають надмірну вагу й помітно відрізняються від своїх однокласників)? Спробувати самому розібратися з кривдниками своєї дитини? Закликати до відповідальності їхніх батьків? Перевести улюблене чадо до іншої школи? Я не вважаю жоден із перелічених способів розв’язання проблеми ідеальним. Ба більше, деякі з них можуть призвести до прямо протилежного результату. Що ж ви пропонуєте? — запитаєте ви. Потрібно привчити себе регулярно говорити з дитиною про її проблеми, щоб вона вміла самостійно справлятися з особистими труднощами, які насправді виникають не лише через жорстокість інших дітей (хоча й це має значення), а радше через психологічну непідготовленість дитини до подібних ситуацій.

Звичайно, ви маєте робити конкретні кроки, щоб позбавити дитину зайвих кілограмів, які створюють їй безліч незручностей, зокрема психологічних — таких як відчуття власної неповноцінності, надмірна сором’язливість, що межує з нетовариськістю, страх перед будь-якими публічними проявами тощо. Однак цього мало. Потрібно вміти пояснювати своїй дитині, ЧОМУ з нею це відбувається, а головне — постійно обговорювати, ЯК ви («ви» у значенні «ви і ваша дитина») будете із цим боротися. Вкрай важливо, щоб вона теж розуміла зміст вашого спільного плану дій і докладно уявляла його реалізацію. Не менш важливо, щоб дитина вірила, що ваші спільні зусилля обов’язково увінчаються успіхом.

Серед деяких моїх знайомих є й такі, чиї діти через надмірну вагу або навіть ожиріння на початкових стадіях щодня стикаються зі згаданою проблемою. Мені відомо, що ці батьки дуже болісно й навіть вороже реагують на будь-які спроби обговорити цю тему, не кажучи вже про те, щоб відкрито й щиро поговорити про це з власною дитиною, яка через таке ставлення мами й тата також змушена замикатися в собі й… страждати.

Але ж це неправильно! Я, наприклад, завжди, навіть коли мої діти були в ранньому віці, намагався обговорювати з ними «по-дорослому» майже всі питання, які в них виникали щодо кохання, сексу, смерті, куріння, наркотиків тощо — без обмежень. Я намагався бути чесним із ними…

А проблема, якої я сьогодні торкнувся, уже давно вийшла за межі окремої родини! Масштабне дослідження, проведене Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 2016 році, показало, що порівняно із сімдесятими роками минулого століття кількість дітей, які сьогодні страждають від надмірної ваги або навіть ожиріння, збільшилася у Сполучених Штатах Америки та Європі майже вдвічі!

(далі буде)