Незвичайна й довга історія чаю. Текст тринадцятий

Чай у Великій Британії.

Перші письмові свідчення про виявлення англійцями інтересу до чаю датуються сімнадцятим століттям. Так, Річард Вікхем, який керував відділенням Ост-Індської компанії в Японії, 1615 року звертався до торговця з Макао (китайський адміністративний район на південному узбережжі країни) з проханням надіслати йому «найкращий сорт чаю». Пітер Манді, мандрівник і купець, побувавши 1637 року у Фуцзяні (гірська провінція, розташована в південно-східній частині Китаю), писав: «чаа — це напій, отриманий шляхом заварювання в окропі певного сорту трави». Томас Гарвей, торговець тютюном і кавою, був першим у Лондоні, хто 1657 року у своєму торговому домі почав регулярно продавати чай за ціною від шістнадцяти до п’ятдесяти шилінгів за фунт. Того ж року чай потрапив до прейскурантів деяких лондонських кав’ярень, а перша реклама чаю в Лондоні датована наступним, 1658 роком. 25 вересня того ж 1658 року Семюел Піпс, адміністратор військово-морського флоту Британії, знаменитий своїми щоденниками, у яких докладно описував звичаї англійської аристократії того часу, повідомляє нам: «Послав по чашку чаю — китайського напою, якого я ніколи в житті не пив».

Цілком імовірно, що ранні поставки чаю до Англії здійснювали контрабандним шляхом через Амстердам або через моряків, які прибували на суднах зі Сходу.

Одруження короля Чарльза II з португальською принцесою Катериною Браганською 1662 року також сприяло популяризації чаю в Англії. Почалося це з королівського двору, оскільки частиною посагу Катерини була скриня, у якій містився чудовий китайський чай (на той час пиття чаю серед представників вищих верств суспільства в Португалії вже було усталеною звичкою).

Перший офіційний продаж чаю в Лондоні було задокументовано 1664 року: для королівського прийому продали лише два фунти й дві унції китайського високоякісного чаю. Невдовзі поставки чаю до Англії різко зросли: за весь 1801 рік тут уже було продано близько двадцяти чотирьох мільйонів фунтів чаю!

Регулярні поставки чаю до Англії здійснювали з Кантона (тепер Гуанчжоу) і контролювалися двома комерційними підприємствами: китайською чайною компанією Кохонг і британською Ост-Індською компанією. Кохонг скуповувала чай у дрібніших посередників, які створили розвинену комерційну мережу невеликих фермерських чайних плантацій у горах і в усіх китайських провінціях, де вирощували чай.

Ост-Індська компанія виконувала експортно-імпортні операції з різними продуктами (серед яких були й опіум, і торгівля зброєю), водночас чай був, мабуть, найуспішнішим бізнесом цього британського торгового монстра. Спочатку чай просували ОІК як лікувальний або тонізувальний напій, і до початку вісімнадцятого століття його не продавали у великих кількостях, а коштував він усе ще дуже дорого. Однак трохи пізніше його почали позиціонувати як напій для всіх цілей і продавати не лише у спеціалізованих чайних магазинах, а й у звичайних бакалійних крамницях. До 1720 року чорний чай серед британців перевершив за популярністю зелений, і загалом ціна на чай істотно знизилася. Приблизно в той самий період в Англії народилася традиція додавати до чаю цукор і молоко, що було невластиво китайському чайному ритуалу. До середини вісімнадцятого століття чай в Англії стає національним напоєм. Ще більше популярність чаю в цій країні посилилася після того, як у першій половині дев’ятнадцятого століття грибок на острові Цейлон (сучасна Шрі-Ланка) знищив 95% усіх кавових плантацій.

(далі буде)