Незвичайна й довга історія чаю. Текст дванадцятий

Чай у Туреччині.

Туреччина традиційно є одним із найбільших ринків чаю у світі, а цей напій вважається найпопулярнішим у країні. Він має тут навіть більший попит, ніж турецька кава.

Чай — найважливіший елемент місцевої культури, а частування гостей чаєм є складовою турецької гостинності. До найпоширеніших місць споживання чаю в Туреччині належать приватні будинки, магазини й кав’ярні. Чай також п’ють на громадських зібраннях чоловіків, де читають газети, обговорюють усі останні політичні новини, а також розв’язують важливі питання.

Попри сьогоднішню популярність, чай став головним напоєм турків порівняно недавно — лише на самому початку двадцятого століття. Він став вимушеною альтернативою каві після Першої світової війни, коли остання значно подорожчала, а часом була просто недоступною. Після падіння Османської імперії й переважно через втрату Туреччиною її південно-західних територій кава тут стала частиною імпорту, що істотно позначилося на її роздрібній ціні. За наполяганням засновника Турецької Республіки Ататюрка турки перейшли на чай, запаси якого можна було легко поповнювати завдяки місцевим ресурсам.

Турецький чай традиційно п’ють із маленьких склянок, трохи звужених догори у вигляді тонкої талії. Під час пиття чаю такі склянки зазвичай тримають пальцями за верхній край, щоб не обпектися, оскільки чай у Туреччині подають дуже гарячим — практично киплячим. Ці склянки через їхню грушоподібну форму називають «армудами» за асоціацією з однойменним плодом середньоазійського дерева, який іще називають «кам’яною грушею» або «дикою айвою». Завдяки такій формі армудів чай довше зберігає високу температуру.

Туреччина, через яку частково проходив «Шовковий шлях» на європейський континент, була знайома з чаєм давно. Однак тривалий час чай не мав тут жодного успіху, і сьогодні, коли чай — найулюбленіший турецький напій, навіть дивно чути про те, що він фактично поширився країною лише близько п’ятдесяти років тому.

Уперше чайні плантації пробували закласти тут у дев’ятнадцятому столітті за розпорядженням османського султана Абдул-Гаміда II. Однак через невдалий вибір місця (турецьке місто Бурса, розташоване в басейні Мармурового моря) вони не прижилися — не підходив клімат.

Після того як упала Османська імперія, у двадцятих роках минулого століття турки завезли з Батумі кілька десятків тонн чайного насіння, яке за спеціально ухваленим із цього приводу законодавчим актом турецького парламенту, очолюваного Ататюрком, було висаджено в провінції Різе. Таким чином цей регіон став основним із вирощування чаю в Туреччині.

Із середини шістдесятих років минулого століття Туреччина вже змогла цілком самостійно забезпечувати себе чаєм і навіть почала виробляти його на експорт. До вісімдесятих років чай тут перебував у винятковій монополії держави. Сьогодні в державному й приватному секторах країни виробляють понад двісті тисяч тонн чаю щороку.

Найімовірніше, зайшовши до звичайного турецького магазину електротоварів, ви будете вражені великою кількістю дивних споруд, що складаються з двох чайників. Усі вони стоятимуть на полицях під знайомими світовими брендами. Виявляється, відомі компанії з виробництва електричних чайників спеціально для Туреччини виготовляють цю продукцію особливої конструкції, як того вимагає ритуал заварювання чаю саме в цій країні. Вона (ця конструкція) складається з великого чайника для окропу й малого — для заварки. Вода в основному чайнику весь час кипить, постійно передаючи температуру чаю, що заварюється. Тому заварка в маленькому чайнику завжди свіжа.

Традиційно заварений турецький чай здасться нам надто міцним і гірким, тому для туристів із Європи тут спеціально готують менш міцний світлий чай — так званий «ачик».

(далі буде)