Незвичайна й довга історія чаю. Текст сьомий

Японська чайна церемонія.

Японська чайна церемонія Сен Рікю.

Сен Рікю був найвпливовішою постаттю в історії становлення й розвитку японської чайної церемонії. Він був майстром чайної церемонії в Оди Нобунаґи (1534–1582 рр.) — відомого японського феодала й політичного діяча, якого за активну політичну позицію назвали «об’єднувачем японських земель», а також у Тойотомі Хідейосі (1537–1598 рр.) — феодала й самурая, який уславив своє ім’я підтримкою Нобунаґи в його об’єднавчій діяльності на благо Японії.

Сен Рікю жив у період Сенґоку, за часів великих політичних і соціальних потрясінь в історії Японії, коли докорінно змінювалася вся структура японського суспільства. Він виріс у Сакаї, де заможний і впливовий стан торговців мав достатньо економічних і культурних важелів, щоб формувати в регіоні власну чайну культуру. Рікю був сином торговця рибою й навчався чайних премудростей у Такено Дзьоо, який, як ви, напевно, пам’ятаєте, був прихильником чайного стилю вабі, заснованого лише на японських традиціях.

У згаданий період японської історії чайна церемонія відігравала надзвичайно важливу роль у політичному й дипломатичному житті країни. Тому Ода Нобунаґа заборонив проводити чайну церемонію всім, крім своїх найближчих однодумців і соратників. Аскетичний стиль «вабі-тя», який обстоював і пропагував Рікю в ролі майстра церемоній Нобунаґи, був далекий від модних на той час політичних «посиденьок» за чашкою чаю, де панувала розкіш і віталися різноманітні розваги. Коли Нобунаґа помер, Сен Рікю перейшов на службу до Тойотомі Хідейосі, де сконструював найпростішу чайну кімнату в стилі вабі, яку назвав «Тайан». Вона стала улюбленою в його повелителя Хідейосі. На відміну від підстриженої, ідеально рівної покрівлі в стилі Мурати Дзюко, Рікю вкрив цю кімнату звичайною соломою. Тайан, збудовану в сільському стилі вабі, прозвали в Японії «Північним полюсом японської естетики», і цей стиль досі панує в японській чайній культурі.

На додачу до сільської стилістики чайної кімнати Сен Рікю розробив етикет сучасної чайної церемонії, а разом із ним — саму процедуру заварювання чаю та вибір придатного для цього випадку посуду. Йому також належить ідея спеціального низького входу до чайної кімнати — «нідзіріґуті», пройти крізь який можна було лише навкарачки.

Попри те, що Хідейосі змусив Сен Рікю вчинити сепуку 1591 року, спадкоємцям останнього дозволили продовжити справу батька. Три головні школи навчання традиційної чайної церемонії в Японії — Омотесенке, Урасенке й Мусякодзісенке — заснували діти Сен Сотана, онука Сен Рікю.

Чайний посуд.

Формування нової чайної церемонії в період Сенґоку стало причиною появи нових тенденцій у японському чайному начинні, зокрема в посуді.

Фурута Орібе (1544–1615 рр.), учень Сен Рікю, після смерті останнього служив майстром чайної церемонії в Тойотомі Хідейосі. У чайному посуді Орібе віддавав перевагу зеленим і чорним поливам, а також асиметричним формам. Так з’явився дизайн японського керамічного посуду, названий «орібе». Свого часу Сен Рікю також надавав перевагу грубим формам японського чайного посуду, який традиційно виготовляли в Японії етнічні корейці, а не рівним, плавним лініям і гладким поверхням китайської естетики виготовлення керамічних виробів, зокрема чайного посуду. Стиль, у якому японські корейці ліпили миски для рису та інший керамічний посуд, називався «раку» — за ім’ям корейського гончаря, який виготовив перший, зразковий набір для чайної церемонії Сен Рікю.

Саме в період Сенґоку став популярним японський чай матча. Традиційно чайне листя для матча перетирали на пудру, на відміну від китайського підходу, який передбачав виготовлення чайних брикетів. Чайні кущі для матча в останній тиждень перед збиранням урожаю вкривали від сонця, що підвищувало в листі вміст хлорофілу й зменшувало кількість танінів. Ця техніка вирощування чаю давала змогу збирати листя яскраво-зеленого відтінку.

(далі буде)