Незвичайна й довга історія чаю. Текст шостий

Чайна культура японського середньовіччя.

Чайні змагання.

Починаючи з чотирнадцятого століття, пізнього періоду правління Камакура дзідай (час панування в Японії сьоґунату Камакура характеризувався зростанням ролі самураїв у суспільстві), в японському суспільстві стали популярними так звані чайні змагання «точа». На відміну від подібних китайських змагань, головним предметом точа було оцінювання чаю, вирощеного в різних регіонах країни, тобто хонча й хіча. Такі події були відомі в Японії завдяки екстравагантності ставок, які на них робили. Особливо славився організацією точа Сасакі Дойо. У його домі чайні змагання вирізнялися розкішною обстановкою, великою кількістю й різноманіттям страв, якістю і, головне, кількістю саке, а також танцями. Цей стиль проведення точа був відомий як «басара» й викликав моральний осуд багатьох письменників-сучасників. Характерною рисою басара було також загальне захоплення всім китайським, особливо «карамоно», тобто предметами мистецтва: живописом, каліграфією та керамікою.

Чайні кімнати й поява чайних закладів.

Сьоґун Асікаґа Йосімаса (1436–1490) створив першу чайну кімнату для проведення «сьоін тяному» (чайної церемонії). Ця кімната в його заміському будиночку в Ґінкаку-дзі, де він жив після відставки, була заставлена карамоно й призначалася спеціально для чаювання. Кімнати в стилі сьоін будували за зразком тих, що слугували аналогічним цілям у ченців, які сповідували дзен-буддизм. Їхню підлогу повністю вкривали татамі (циновками з бамбука), на відміну від звичайних кімнат із відкритою дерев’яною підлогою, характерних для інтер’єрів того часу, а посередині стояв низький столик, яким японці користувалися для письма. Ці кімнати для сьоін тяному, по суті, були прототипом сучасного японського житла. Новий суворий стиль оздоблення чайної кімнати надалі позначився на всій чайній церемонії, що сформувалася трохи пізніше.

Розроблення стриманого, холодного й аскетичного стилю японської чайної церемонії приписують Мураті Дзюко, який жив у 1423–1502 роках. Він виступав за поєднання імпортованого посуду з Китаю та грубої японської кераміки задля гармонізації японських і китайських естетичних смаків. Дзюко, однак, був далекий від думки про повну відмову від китайського впливу на проведення чайної церемонії. На противагу йому Такено Дзьоо, який жив у п’ятнадцятому столітті й був одним з учнів послідовника Дзюко, цілковито захопився ідеєю проведення чайної церемонії, заснованої лише на японських традиціях, у стилі «вабі». Він присвятив усе своє життя розвиткові й поглибленню філософських та естетичних засад цього стилю — як щодо самої церемонії, так і щодо дизайну чайної кімнати для її проведення. Розробки Такено Дзьоо фактично стали перехідним етапом між концепцією чайної церемонії Мурати Дзюко та японською чайною церемонією Сен Рікю.

У наступній нашій статті про історію чаю ми поговоримо безпосередньо про відому в усьому світі японську чайну церемонію Сен Рікю, що з’явилася у шістнадцятому столітті й започаткувала саме японську традицію чаювання.

(далі буде)