Незвичайна й довга історія чаю. Текст п’ятий

У період Хейан чай у Японії виробляли у формі невеликих брикетів, які називалися «данча» (яп. — 団茶). Це була стандартна форма зберігання й продажу чаю, прийнята в Китаї за часів правління династії Тан. Перша повна монографія про чай «Класика чаю» (автор Лу Юй), про яку я згадував у минулих публікаціях про історію чаю, була написана за кілька десятиліть до появи японських ченців Кукая й Сайтьо в Китаї. Крім того, що Лу Юй докладно описав у ній усю процедуру пропарювання, обсмажування й пресування чаю, він також дає точні рекомендації щодо того, як перемелювати чайне листя на пудру. Згодом саме цей метод оброблення чаю використали під час виробництва популярного в Японії чаю «матча» («маття»).

Ейсай і популяризація чаю в Японії.

Чернець Ейсай, засновник японської школи дзен-буддизму Ріндзай, який жив у 1141–1215 роках, є одним із найвідоміших і найактивніших популяризаторів чаю в Японії. Коли 1191 року Ейсай здійснив подорож до Китаю, він повернувся звідти з насінням чорного чаю, яке посадив на острові Хірадо, а також у горах Кюсю. Частину цього насіння він передав Мьое, настоятелю храму Кодзан-дзі в Кіото. Мьое посадив насіння чаю в Тогано й Удзі, які згодом перетворилися на найбільші чайні плантації Японії. Спочатку чай із Тогано вважали якіснішим, ніж такий самий чай з Удзі. Такий чай називали в Японії «хонча» (справжній чай), тоді як чай, вироблений у решті країни, називався відповідно «хіча» (не-чай). Однак до п’ятнадцятого століття якість чаю в Удзі визнали вищою, ніж у Тогано, і на зміну принизливим термінам хонча й хіча прийшли два інші: «чай з Удзі» та «чай не з Удзі».

1211 року Ейсай видав книжку «Кісса Йодзьокі» («Як завдяки чаю бути здоровим») — перший японський трактат про чай. Передусім чай у цьому трактаті поставав як напій, що поліпшує здоров’я. Він починався такими словами: «Чай — найдивовижніший і найдієвіший лікувальний засіб для того, щоб поправити здоров’я, яке похитнулося. У ньому, як у жодному іншому напої, міститься секрет довголіття». У передмові також ішлося про те, що чай позитивно впливає на п’ять життєво важливих органів людини (традиційний погляд на медицину в Стародавньому Китаї). Оскільки чай гіркий, вважав Ейсай, він корисний для серця, адже «серце любить гіркоту». На думку ченця, за допомогою чаю можна було лікувати втому, розлади травної системи, бері-бері, а також серцево-судинні захворювання. У книжці Ейсая пояснювалося, як потрібно доглядати за чайними кущами і який вигляд має мати чайне листя. Там майже не згадувався чайний напій як засіб для отримання насолоди, а основну увагу було приділено його лікувальним якостям.

Ейсай послідовно популяризував чай серед японських самураїв. 1214 року він вручив примірник «Кісса Йодзьокі» молодому сьогуну Мінамото но Санетомо, який часто страждав від похмілля після того, як випивав забагато саке, а потім пригостив його чаєм. Завдяки Ейсаю та його активній просвітницькій діяльності дзен-буддизм став дуже популярним серед самурайського стану. Дзен-буддійський чернець Доген Дзенджі, який жив у 1200–1253 роках, опублікував звід правил поведінки в буддійських храмах на основі китайських «Правил чистоти для чаньських монастирів», написаних 1103 року. У зводі Догена згадувалася церемонія чаювання, якій відводилося центральне місце в дзен-буддійських практиках.

Відомий послідовник і тлумач дзен-буддизму Мусо Сосекі, який жив у тринадцятому-чотирнадцятому століттях, пішов іще далі. Він оголосив, що «чай і дзен — одне ціле».

Невдовзі зелений чай став обов’язковим напоєм серед освічених японців, тісно пов’язаним з їхньою релігією. У зв’язку із цим виробництво чаю почало зростати, і він став доступним для ширшого кола людей, але все одно залишався привілеєм вищих верств японського суспільства.

(продовження буде)