Незвичайна й довга історія чаю. Текст четвертий

Чай у Японії. Загальні відомості.

Історія чаю в Японії бере свій початок у дев’ятому столітті. У всякому разі, саме цим періодом японської історії датовано документ, у якому трапляється перша згадка про такий напій. Чай тоді вважався привілеєм японського духовенства й дипломатів, адже і ті, й інші нерідко бували в Китаї з різними культурними та політичними місіями й привозили додому мішечки з чайним листям. Як відомо, першими, хто завіз чай до Японії, були буддійські ченці Кукай і Сайтьо, відомі популяризатори буддизму в країні. Цей чай тоді мав форму невеликих цеглинок. Вони ж, ці два ченці, імовірно, завезли до Японії перше чайне насіння.

Мода пити чай поширилася при імператорському дворі та серед японської знаті за часів правління Саги (809–823 рр.), імператора, який заохочував вирощування чайних кущів. У цей період насіння цієї рослини регулярно завозили до Японії.

Особливо популярним чайний напій став серед японського дворянства у дванадцятому столітті, коли було опубліковано першу японську книжку про чай «Кісса Йодзьокі» («Як завдяки чаю бути здоровим»), написану буддійським ченцем на ім’я Ісай. Розташований неподалік від Кіото, столиці Японії, регіон Удзі став першим місцем, де почалося культивування чайних кущів. У тринадцятому-чотирнадцятому століттях японська чайна культура набула тих характерних рис, які ми бачимо сьогодні, і насамперед це стосувалося, звісно ж, знаменитої чайної церемонії. У ті самі століття чайний напій став надбанням більшої частини населення країни сонця, що сходить. Поява в Японії вісімнадцятого століття чаю «сенча» ознаменувала створення цілком нової чайної традиції, яка домінує й у наші дні.

Ранній період.

Задовго до народження імператора Саги (першого японського правителя, який запровадив при японському імператорському дворі традицію чаювання) у період Нара (710–794 рр.) з Японії до Чан’аня, столиці Китаю династії Тан, було відправлено кілька дипломатичних місій. Посланці привезли додому безцінні знання про китайську культуру, а також предмети китайського мистецтва того часу: живопис, літературу, вироби з порцеляни. В історичних хроніках того часу згадується історія про те, як 729 року імператор Сьому подавав чай ста буддійським ченцям. Однак точність цих відомостей викликає певні сумніви в сучасних учених.

804 року в ранній період епохи Хейан (794–1185 рр.) за програмою, яку фінансувала японська скарбниця, два буддійські ченці Сайтьо й Кукай прибули до Китаю для вивчення місцевої релігії. У «Сорьосю» («Антології духу і свідомості»), де чернець Сіндзей, учень Кукая, зібрав його вірші та послання, згадується про те, що Кукай, перебуваючи в Китаї, постійно пив популярний місцевий напій — чай. Останній повернувся до Японії 806 року й привіз із собою чай, який він називав «чаною» (茶の湯). Згодом чаною як термін став позначати японську чайну церемонію.

Одразу після повернення додому Сайтьо й Кукай заснували дві школи буддизму — відповідно Тендай і Сінґон. Один із них, імовірно Сайтьо, привіз на батьківщину насіння чаю й 805 року посадив перший чайний кущ. Хоча в історичних відомостях того періоду немає чітких посилань на одного із цих ченців. У книжці «Кайку Кокусі» трапляється епізод, де настоятель буддійського храму пригощає чаєм японського імператора Сагу (подія сталася 815 року). Цю згадку про чай вважають найдавнішою в історії Японії. Приблизно в той самий час імператор Сага наказав засадити чайними кущами кілька палацових плантацій, які й започаткували вирощування цієї культури в Японії. Час правління Саги відзначався активною «синофілією» (любов’ю до всього китайського), що охоплювала й традиції китайського чаювання. У віршах імператора Саги, як і у віршах його придворних, чай часто згадується як найпопулярніший палацовий напій.

У літературі практично всього хейанського періоду можна зустріти посилання на чайні церемонії, хоча чай тоді ще вважався дивовижею й коштував досить дорого. Цей напій могли собі дозволити лише члени імператорської родини або дуже багаті люди шляхетного походження. В інших соціальних верствах японського суспільства про чай не було відомо нічого. Протягом наступних трьох століть після смерті імператора Саги інтерес до китайської культури поступово згасав, а разом із ним — і традиція пити чай.

(продовження буде)