Курча, тушковане із солодким перцем, або «полло ін паделла кон пепероні», від Елізабет Девід

На цей рецепт курчати, тушкованого із солодким перцем, або «полло ін паделла кон пепероні», я випадково натрапив у чудовій кулінарній праці з незвичною й цілком прогресивною для свого часу назвою «Про середземноморську кухню». Видано цю книгу 1950 року, а її авторкою була знаменита британська письменниця Елізабет Девід.

Про історію життя цієї красивої та розумної жінки я вже писав одного разу у своєму торішньому матеріалі про «Картопляний суп із часниково-пармезановими тостами, або «зуппа ді патате»». Творцем і цього рецепта була міс Девід, і за бажання ви могли б ознайомитися з цим хоч і коротким, але досить цікавим текстом, що розповідає про її долю.

Книга «Про середземноморську кухню» (разом із пізнішою працею Елізабет Девід «Провінційна  французька кухня») перевернула уявлення повоєнної Англії про те, що таке їжа, і користувалася у п’ятдесятих-сімдесятих роках минулого століття приголомшливим успіхом. Письменниця присвятила цю свою першу й головну книгу коханому чоловікові Пітеру Гіггінсу, який енергійно й послідовно підтримував Елізабет у всіх її починаннях і певною мірою мотивував до письменницької діяльності. У книзі було зібрано рецепти, що накопичилися в Елізабет Девід під час її довоєнних мандрівок Європою, і частина з них належала відомим на той час кухарям. У своїх рецензіях і численних відгуках на перше видання цієї книги провідні журналісти Великої Британії називали міс Девід «найшанованішою в кулінарному світі богинею готування».

1963 року, на самому піку письменницької кар’єри, в Елізабет виникли серйозні проблеми в особистому житті: завершилися її довгі й непрості стосунки з Пітером Гіггінсом. Це потрясіння збіглося з напруженою роботою та конфліктом із видавцем, і невдовзі Девід перенесла тяжкий інсульт, після якого кілька місяців повільно відновлювалася. Мабуть, найжахливішим і найвідчутнішим наслідком захворювання для письменниці стало те, що в неї серйозно порушилися смак і нюх і якийсь час вона не могла витримувати навіть запаху цибулі.

Попри цю трагічну обставину, Елізабет Девід продовжує писати статті до різних англійських видань. Однак її позиції провідного ідеолога національної кухні помітно слабшають. Міжнародна кухня стає звичайним явищем не лише в Англії, а й по всій Європі, а на зміну Девід приходить нове покоління кулінарних письменників, які впевнено підхоплюють упущений нею прапор.

1977 року вона потрапляє в дорожньо-транспортну пригоду, і відновлення, як і у випадку з інсультом, знову займає дуже багато часу. Елізабет пише дедалі менше, хоча й продовжує багато подорожувати. 1992 року з нею трапляється повторний інсульт, і цього разу її організм уже не в змозі опиратися неминучому…

З юних років Елізабет Девід виявила свій пасіонарний характер, а її доля в якомусь віддаленому сенсі нагадує мені долю гуру американського року Френка Заппи, який так само, як і вона, пішов від багатих батьків і став явищем світової культури. Що ж, тепер сміливо можна сказати, що без неї не відбулася б сучасна англійська кухня в тому вигляді, у якому ми знаємо її сьогодні.

Сьогоднішній рецепт із книги Елізабет Девід «Про середземноморську кухню» подається практично без купюр і змін — у своєму оригінальному вигляді. Єдине, що я собі дозволив, — це додати до чебрецю й базиліку, які присутні в рецепті, кілька листочків тархуну, і це йому (тобто рецепту) зовсім не зашкодило.

(на чотирьох)