Довгий шлях шафрану. Частина друга

На територіях держави Ахеменідів, що існувала у 550–330 роках до нашої ери, шафран вирощували в Дербені та Ісфахані. Там його знаходили вплетеним у царські килими й поховальні савани. Шафран використовували віряни під час жертвоприношень богам, для виготовлення жовтої фарби, парфумерії та лікувальних засобів. Шафраном устеляли ліжка знатних перських вельмож і додавали його до чаю, щоб позбавити їх депресивних станів. Шафран, звичайно ж, використовували в різних стравах і напоях — вважалося, що він має властивості афродизіака. У Давній Персії також були впевнені, що шафран може впливати на організм людини як наркотичний засіб. Ця остання обставина відлякувала багатьох обізнаних іноземців від перської кухні. На додаток до сказаного шафран часто змішували у воді із сандаловим деревом, щоб здійснювати обмивання тіла після важкої роботи під гарячим місцевим сонцем.

Перський шафран активно використовувала армія Александра Македонського під час військових походів — тут його додавали до рису й чаю. Сам Александр мився у воді, настояній на тичинках шафранових квіток. Він вірив, що шафран вилікує його численні рани, отримані в боях. Він навіть рекомендував шафранові ванни своїм підлеглим. Грецькі солдати, які повернулися після походів до Македонії, продовжували користуватися шафраном у повсякденному житті. З часом шафран дістався територій, де нині розташована Туреччина. Культивування шафрану було зосереджене тут у районі під назвою «Шафранболу», де й досі святкують день збирання врожаю цієї квітки.

Шафран відігравав помітну роль у греко-римський класичний період (з восьмого століття до нашої ери до третього століття), хоча перші знахідки слідів використання шафрану на території Давньої Греції археологи відносять ще до бронзової доби. Збирання врожаю шафрану можна побачити на фресках Кносського палацу (друге тисячоліття до нашої ери). На одній із них зображена молода жінка, яка збирає квітки цієї рослини. Частину згаданих фресок знайдено в Акротирі на грецькому острові Санторіні. Усі вони датуються періодом 3000–1100 років до нашої ери. На них можна роздивитися грецьких богів, які контролюють збирання шафрану та виробництво з нього медичних препаратів. Там само, на одній із фресок, зображена грецька жінка, яка за допомогою шафрану лікує рану, що кровоточить, на своїй нозі. Усі ці фрески є першим деталізованим звітом про вирощування та застосування шафрану в крито-мінойський період. Приблизно між 1645 і 1500 роками до нашої ери на острові Санторіні стався потужний землетрус із подальшим виверженням вулкана. Палацові храми були зруйновані, а так звані «шафранові» фрески поховані під товстим шаром попелу, що допомогло зберегти їх у доброму стані до наших днів.

Згідно з давніми грецькими легендами, моряки вирушали в далекі й небезпечні подорожі, щоб дістатися міфічної країни Кілії, де, за їхнім переконанням, вирощували найкращий шафран.

Завдяки Овідію до наших днів дійшов красивий давньогрецький міф про шафран і кохання юнака Крокуса та німфи Смілакс. Крокус покохав німфу всім серцем і всіляко залицявся до неї. Спочатку Смілакс це подобалося, і вона відповідала юнакові взаємністю. Але невдовзі вона охолола до Крокуса й одного разу привела його до богів, які перетворили нещасного на лілову квітку з помаранчевою серединою, що символізувала пристрасне ставлення юнака до Смілакс.

В іншому міфі грецький бог науки, торгівлі й прибутку Гермес покохав юнака на ім’я Крокус, якого через непорозуміння, тобто випадково, убив. У мить, коли кров юнака пролилася на землю, Гермес перетворив її на квіти.

(далі буде)