Короткий кулінарний посібник із використання зелені. Частина шоста

Видатний орегано.

Як тільки не називають у нашому народі цю дивовижну траву: орегано, материнка, зеновка, ладанка. Орегано належить до квітучих рослин із родини М’ятних. Місцем його природного зростання вважають Західну й Південно-Західну Євразію, а також Середземноморський басейн. Орегано є багаторічною рослиною, що сягає заввишки від двадцяти до вісімдесяти сантиметрів. Квіти орегано бувають завдовжки до трьох-чотирьох міліметрів і ростуть великими гронами. Найближчим родичем орегано є майоран, тому його іноді ще називають диким майораном. Орегано не надто вибагливий до клімату й добре переносить морози, однак практично не росте на глинистому ґрунті.

Слово «орегано» походить від іспанського «orégano», а воно, своєю чергою, від латинського «orīganum» і грецького «ὀρίγανον» (оріганон). Останнє утворилося внаслідок контамінації двох грецьких слів: «όρος» (орос), тобто «гора», і «γάνος» (ганос), що означає «яскравість», разом — «яскравість гори».

Орегано завжди відрізнявся від інших розглянутих нами трав широким спектром практичного застосування в житті людей. Він трапляється в медицині, харчовій і хімічній промисловості, є чудовим медоносом, із нього готують ефективний інсектицидний засіб, а також виробляють корисну олію. Орегано використовують і з декоративною метою.

Орегано — чудовий медичний засіб, що допомагає в разі поганого апетиту, кашлю та хвороб дихальних шляхів. Цю траву рекомендують у разі безсоння й ревматичного болю. Чай з орегано вважають добрим потогінним напоєм, який має відхаркувальний ефект і використовується для полоскання горла. У листі й квіточках орегано містяться дубильні речовини, вітамін C, каротин і корисні ефірні олії.

У народній медицині орегано також використовують для зниження кислотності шлункового соку, у разі проносів і хвороб печінки, гіпертонії та нервового перезбудження. У всі часи орегано вважали серед знахарів добрим засобом для швидшого загоєння ран.

Листя орегано застосовують для консервування овочів і під час виробництва квасу. Ефірна олія, отримана із цієї рослини, містить тимол, вільні спирти й фітонциди. Завдяки їм ця трава відзначається високою антимікробною активністю. Ефірну олію орегано використовують у парфумерії та миловарінні.

Але передусім орегано відомий своїми кулінарними властивостями. Листя орегано має насичений, ароматний і трохи гіркуватий присмак. У сушеному вигляді це проявляється сильніше, ніж у свіжому листі. Від орегано доброї якості трохи німіє язик, але сорти цієї трави, пристосовані до північних регіонів, дещо стриманіше виявляють свій аромат і смак. На це впливає не лише клімат, а й поєднання пори року та ґрунту.

Найширше використання орегано під час приготування їжі поширене серед італійців. Важко уявити сучасну італійську піцу без цієї трави. Найчастіше орегано приправляють смажені овочі, м’ясо та рибу. Він також добре поєднується з пряними стравами. Однак на півночі Італії замість орегано воліють використовувати майоран.

У турецькій кухні орегано використовують переважно під час приготування м’яса — особливо баранини та ягнятини. У місцевих ресторанах, де готують кебаб або барбекю, орегано як спецію часто можна побачити просто на столах разом із паприкою, гострим перцем і сіллю.

Сушене й мелене листя орегано нерідко можна зустріти в грецьких стравах — наприклад, у салатах. Ця спеція також є незмінним інгредієнтом авголемоно — однієї з найпопулярніших грецьких приправ із лимонного соку та оливкової олії. Авголемоно в Греції додають до супів, салатів, риби, а також подають із ним м’ясо, смажене на грилі або тушковане в касеролі.

(далі буде)