Короткий кулінарний посібник із використання зелені. Частина вісімнадцята

Черемша.

Черемша — трав’яниста зелена рослина з невеликим листям і видовженою цибулиною. Її стебло, щільне, багатогранне й безлисте, вгорі кущиться. Доросла черемша сягає від п’ятнадцяти до сорока сантиметрів заввишки.

Суцвіття черемші небагатоквіткові, мають зверху пласку парасольку, яка складається з двох-трьох листочків.

Черемша росте на більшій частині європейського континенту: від Норвегії та Шотландії на півночі до Греції та Сицилії на півдні, від Іспанії на заході до Кавказу на сході. Час від часу трапляється в Туреччині, у європейській частині Росії поширена значно менше, зате у великій кількості, на щастя, зустрічається в нас — на півдні України, і в сезон масово та недорого продається на всіх наших ринках.

Черемшу найчастіше можна зустріти на Поліссі, у лісостепу, у північно-східній частині степової зони, а також у Карпатах.

Черемша — холодостійка рослина, яка любить тінь. Вона росте переважно в листяних і мішаних лісах.

У народній медицині використовують цибулини черемші (Bulbus Allii ursini), які містять ефірні олії та глікозиди. За допомогою цибулин лікують гінекологічні захворювання, гнійні рани, трофічні виразки й пролежні.

Цибулина черемші, або, як її ще часто називають у народі, «ведмежа цибуля», стимулює виділення шлункового соку й жовчі, посилює перистальтику кишківника. Знищує аномальну й сприяє розвитку нормальної кишкової флори, руйнівно діє на деякі види глистів, розширює кровоносні судини, знижує кров’яний тиск, збільшує амплітуду й уповільнює ритм скорочень серцевого м’яза, сприяє розрідженню густого мокротиння під час бронхіту, виявляє фітонцидну активність.

Черемшу також застосовують у разі порушення травлення, проносів, відсутності апетиту, гастритів та ентеритів (особливо інфекційного походження), гіпертонії, атеросклерозу. Ця рослина має яскраво виражену протицингову дію. Зовнішньо її використовують для натирання болючих місць у разі ревматизму. Як кровоочисний засіб її застосовують у разі появи фурункулів і висипу на шкірі. За зовнішнього використання помічено бактерицидний, фунгіцидний, знеболювальний, протисвербіжний, протисеборейний, кератолітичний і депігментувальний ефекти.

Перетерті до кашоподібного стану цибулини черемші використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомонадних кольпітів, корости та гніздової плішивості, для стимулювання росту волосяного покриву, для інгаляцій із метою профілактики грипу й для вигнання гостриків (уводять в організм із водою у вигляді клізм).

Здатність підвищувати апетит і пробуджувати діяльність шлунково-кишкового тракту має також маринована черемша.

Молоде листя черемші містить вітамін C, його вживають у їжу переважно навесні як зелень або приправу до різних страв — салатів, супів, овочевих рагу, смаженого м’яса, бутербродів тощо.

Черемшу заготовляють на зиму (квасять як капусту в банках або бочечках, попередньо подрібнюючи на маленькі шматочки, рідше засушують). Для сушіння листя черемші ріжуть шматочками завдовжки до одного сантиметра, а цибулини — кружальцями або на кілька частин.

Як я вже говорив, останніми роками черемша у великій кількості з’явилася на українських ринках і має популярність серед любителів гостренького.

Черемшу добре їдять тварини, однак при цьому слід пам’ятати, що ефірна олія з характерним часниковим запахом, яка міститься в цій рослині, потрапляючи до молока, надає йому неприємного часникового присмаку й запаху, а також червонуватого відтінку.

Черемша — чудовий медонос, бджоли охоче летять на її квіточки й збирають нектар.

(далі буде)