Курка, тушкована з перцем, цибулею та бальзамічним оцтом

У своєму житті я навмисно вбив лише одну живу істоту (евтаназія непоправно скаліченого вулицею кота як акт милосердя не рахується), і це був півень. Утім, можливо, з морально-етичного погляду було б не зовсім коректно називати це вбивством у прямому значенні цього слова, адже це було жертвопринесенням…

У Мардакерті (Нагірний Карабах), звідки родом предки моєї бабусі Євгени, є дуже давній звичай, що, вочевидь, існує ще з язичницьких часів: щоразу, коли тут народжується дитина, близький родич має принести в жертву півня або ягня. Північною своєю частиною Мардакерт притулився до підніжжя великого пологого пагорба, який на вісімсот метрів височіє над рівнем моря. Пагорб густо поріс довгою та шовковистою травою, що вкриває його немов товстим і м’яким зеленим килимом. На саму верхівку цього пагорба надягнена кам’яна шапка у вигляді видовженої та сплюснутої плити (шматка скелі?), бозна-якою силою занесеної туди, мабуть, ще в давні часи. Ось до цієї самої кам’яної шапки й приліпилося, мов тірольська пір’їнка, дуже старе та єдине на всьому пагорбі дерево, суцільно обвішане кольоровими стрічками, — паротія, або так зване залізне дерево. Я можу, звичайно, помилятися, але, зважаючи на товщину стовбура (близько шістдесяти сантиметрів), його вік становив щонайменше п’ятсот-шістсот років. До цього дерева й підіймалися мардакертці, коли в селищі народжувалася чергова дитина. Це місце називалося «Сурб-Хач», що в перекладі з вірменської означає «святий хрест»…

У 1975 році в Мардакерті народилася моя двоюрідна племінниця, і її назвали Рузанною. Мені ж доручили цю відповідальну місію — жертвопринесення…

Ах, як дивовижно й дивно звучить це слово, вирване зі звичного для нас літературного контексту, якими новими й незвичними сенсами воно переповнюється, яка патина дрімучого минулого проступає крізь його літери! Ви навіть не уявляєте, наскільки дивно, наскільки «подорослішалим» (років так на тисячу!) я почувався, підіймаючись цим пагорбом із міцно затиснутим у руці півнем.

Потім усе було так само незвично й водночас буденно: я зарізав півня (як робили до мене сотні поколінь моїх далеких пращурів); промовив належні слова, сповіщаючи світ про народження нової людини й просячи вищі сили послати їй легку долю; зробив навколо Сурб-Хача три кола й пов’язав на гілочці залізного дерева ще одну стрічку.

Потім ми довго тушкували цього півня із солодким і гострим перцем, цибулею, помідорами, зеленню та білим вином, а ще приготували великий казан хашлами з молодого баранчика.

Потім до самого пізнього вечора сиділи за великим столом, пили славну місцеву тутівку (70 градусів!) і виголошували довгі здравиці на славу новонародженої, її батьків, а також в ім’я Отця всього сущого на Землі й вершителя наших доль…

Сьогодні я ще раз приготую таку саму страву з грудки домашнього курчати й, хоч і віртуально, розділю з вами цю трапезу… і нехай Бог дасть усім вам міцне здоров’я та достаток. Адже ви це заслужили, чи не так? Принаймні мені хочеться думати, що кожна людина заслужила ці побажання незалежно від того, як склалася її доля.

(для столу на чотирьох)

Інгредієнти:

• 1,2 кг курячої грудки зі шкіркою (ми брали грудку великого курчати-бройлера)
• 4 великі помідори (почистити від шкірки й нарізати часточками)
• 2 солодкі зелені перці (почистити від насіння та плодоніжки, нарізати широкими півкільцями)
• 2 солодкі червоні перці (почистити від насіння та плодоніжки, нарізати широкими півкільцями)
• 3 середні червоні цибулини (почистити й розрізати кожну на шість частин)
• 12 зубків часнику (почистити й розчавити ножем)
• Пів пучка петрушки (грубо посікти)
• Склянка червоного сухого вина
• 3 столові ложки бальзамічного оцту
• Чайна ложка материнки
• Добра оливкова олія
• Сіль і чорний перець

Приготування:

1. Посипаємо грудки материнкою, перцем і сіллю.
2. У сотейнику з масивним дном підігріваємо оливкову олію й на середньому вогні обсмажуємо грудки по 7–8 хвилин з кожного боку (починаємо зі шкірки) — у будь-якому разі куряче м’ясо має підрум’янитися. Перекладаємо на тарілку, даємо охолонути й нарізаємо скибочками завтовшки до 1,5 см.
3. Нагріваємо духовку до 160 градусів.
4. Тим часом кладемо в сотейник цибулю та перець і коротко — не більш як 5–6 хвилин — підрум’янюємо на середньо-сильному вогні, іноді помішуючи.
5. За кілька хвилин до готовності цибулі та перцю додаємо часник і готуємо ще хвилину-дві. Викладаємо на тарілку.
6. У тому самому сотейнику дуже коротко обсмажуємо помідори. Забираємо із сотейника.
7. Потім вливаємо червоне вино, додаємо материнку й деглазуємо дно та стінки сотейника.
8. Перекладаємо м’ясо в керамічну форму, вкриваємо зверху овочами, вливаємо вино із сотейника та оцет. Солимо, додаємо петрушку й накриваємо кришкою.
9. Готуємо в духовці близько години.
10. Подаємо до столу з відвареним рисом.