Липень, вічне місто й помідори, запечені з рисом, базиліком і пармезаном

У липні в нас дуже спекотно, а через високу вологість часом складається враження, що ти не дихаєш повітрям, яке тебе оточує, а ковтаєш його, вихоплюючи пересохлим ротом із густої, схожої на солодку вату маси великими теплими шматками. У липні весь час хочеться спати, навіть… коли спати не хочеться. А ще в наше традиційне липневе «спекостояння» погано думається про їжу, точніше, зовсім не думається. Загалом це нормально, але погано для нашого дітища – блогу. ))

З «липнем» – красивою і давньою українською назвою латинізованого російського «июля» – у нашої маленької-великої родини (я, Юля, п’ятеро котиків, а ще білосніжна алабайка Незя) та в мене особисто пов’язано кілька асоціацій. Перша з них стосується нашої роботи: саме в липні в нас народилася й остаточно сформувалася ідея перетворювати на тексти й картинки те, що ми готуємо на нашій тісній кухоньці. Друга асоціація пов’язана з нашим найкрасивішим і найласкавішим котиком, якого ми підібрали на вулиці того самого липня, та так і назвали «Липа». А ось третя асоціація стосується мене особисто… Давним-давно, коли дерева здавалися мені великими, біля мого колишнього житла, де минуло босоноге дитинство, росла височенна (метрів десять, не менше) липа. З яскраво-зеленим, майже смарагдовим зовні й блакитно-сірим зсередини листям вона завжди зачаровувала мій погляд. Особливо коли в її величезній кроні гуляв вітер, перетворюючи її то на зелену свічку завбільшки з п’ятиповерховий будинок, то на блискучий сріблястий витвір велетня-скульптора. З усього того вже далекого часу я чомусь запам’ятав саме це дерево. Десь посередині його могутнього стовбура, там, де розходилися дві товсті гілки, залишився вирізаний складаним ножиком напис «июль 1964 А.Ю.»… До речі, чи знали ви, що слово «липа», як, можливо, і «липень», походить, найімовірніше, від давньоіндійського «limpáti», що означає «палити, обпалювати».

Липень італійською буде «люльо». Погода в Римі, одному з найкрасивіших міст Апеннінського півострова, до якого безпосередньо стосуються наші pomodori, al forno con riso (помідори, запечені з рисом), упродовж усього люльо мало чим відрізняється від тутешньої: там так само спекотно, як і в нас, а повітря просякнуте тією самою задушливою, липкою вологою. Температура в цей період літа тут коливається від 30-35 градусів удень до 20-25 градусів уночі. Через це в люльо всі жителі вічного міста тікають із нього якнайдалі – у тінисту прохолоду вкритої зеленню провінції або на італійську Рив’єру…

Вічне місто… так його називали ще самі давні римляни. Вони свято вірили: що б не сталося зі світом, як би швидко не руйнувалися інші імперії, Рим існуватиме завжди. У чомусь вони мали рацію. Римський поет Тібулл, славетний давньоримський поет Овідій та інші давньоримські письменники у своїх творах неодноразово порівнювали Рим із вічним містом. Цю саму назву можна зустріти в багатьох історичних та адміністративних документах Римської імперії. Юпітер в «Енеїді» Вергілія називає Рим «імперією без кінця». Назва «вічне місто» стала популярною у світі завдяки однойменному роману, написаному Голлом Кейном 1901 року, а наповнили це ім’я пронизливою поезією кінематографа Вітторіо де Сіка, Лукіно Вісконті, Роберто Росселліні, Федеріко Фелліні…

Помідори, запечені в духовці з рисом, часником, базиліком і пармезаном, – одна з найулюбленіших літніх страв римлян, особливо в липні, коли помідори достигають до такого стану, що починають лопатися від цукру, який проступає в тріщинах на тонкій шкірці. Pomodori al riso готують разом зі смаженою картоплею. Традиційно цю страву запікають у великій формі в тій самій печі, у якій печуть хліб.

Як і в будь-якій простій страві, весь секрет успіху помідорів із рисом криється в деталях. Перед фаршируванням помідори обов’язково потрібно посолити зсередини й перевернути заглибленням донизу, щоб позбутися зайвої рідини. Базилік і часник слід подрібнювати разом, добре приправивши сіллю, – так вони виділять більше соку. Pomodori al riso належать до тієї категорії страв, про які заведено говорити: «приготуй раніше, з’їж пізніше». Це означає, що її потрібно їсти ледь теплою, майже охололою. Утім, ви можете з’їсти цю страву, коли вам заманеться, – аби було смачно.

Римські pomodori, al forno con riso – одна з найкращих страв у численній колекції італійської регіональної кухні. А простота її приготування та неповторний смак із лишком компенсують зовнішній вигляд, який комусь може здатися непоказним.

(для чотирьох порцій)

Інгредієнти

• 8 великих рожевих помідорів
• 3 зубчики часнику (добре подрібнити)
• Невеликий пучок базиліку (відокремити листя й грубо порубати)
• 10 столових ложок рису арборіо (за потреби можна замінити звичайним круглим рисом)
• 60 грамів тертого пармезану
• 50 мл оливкової олії (плюс іще для картоплі)
• 1 кг невеликих бульб картоплі (ретельно помити й розрізати навпіл)
• Морська сіль, чорний перець

Приготування:

1. Обережно зрізаємо з помідорів верхівки й відкладаємо їх убік. Вирізаємо внутрішню м’якоть і разом із помідорним соком перекладаємо в миску. Посипаємо кожне заглиблення в помідорах сіллю, перевертаємо на паперові рушники, щоб видалити зайву рідину.
2. Протираємо помідорну м’якоть і сік крізь сито з дрібними вічками. Додаємо часник.
3. У цю саму миску всипаємо базилік разом із рисом, оливковою олією та сиром. Солимо й перчимо. Перемішуємо й даємо постояти близько 1-1,5 години.
4. В іншій мисці скроплюємо картоплю невеликою кількістю олії. Солимо, перчимо й перемішуємо.
5. Нагріваємо духовку до 200 градусів.
6. Змащуємо велику прямокутну керамічну форму олією. Викладаємо в неї помідори, наповнюємо їх рисовою начинкою на ¾ об’єму й накриваємо зрізаними раніше верхівками. Порожнини між помідорами заповнюємо картоплею. Ставимо в духовку й запікаємо близько години, доки рис і картопля не стануть м’якими, а помідори не підрум’яняться.
7. Перед подаванням даємо страві охолонути, доки вона не стане теплою.