Незвичайна й довга історія чаю. Текст чотирнадцятий

Чай у Великій Британії (продовження).

Помітне розширення продажу чаю у Великій Британії і, відповідно, його імпорту до цієї країни в період із 1690 до 1750 року призвело до істотного зростання продажу й імпорту тростинного цукру, оскільки британці пили чай лише солодким. Саме таким чином в Англії зійшлися дві харчові тріади: чайна й цукрова, до першої з яких, крім згаданої країни, входили Африка та Вест-Індія, а до другої — Індія й Китай.

1793 року за часів династії Цін імператор Цяньлун писав королю Чарльзу III у відповідь на офіційний візит торгового представника останнього Маккартні до Китаю та прохання встановити торговельні відносини, значну частину яких мав становити експорт чаю з Піднебесної: «У Нашій імперії вдосталь є все, що існує під місяцем і необхідне Нашому народові. Ми не потребуємо продуктів, вироблених варварами за межами Піднебесної. Тому за чай належить платити сріблом».

Англійські критики торгівлі з Китаєм на таких принизливих умовах вважали, що тим самим британській економіці завдається істотна шкода. У зв’язку з вищесказаним і для того, щоб якось компенсувати помітні витрати срібла, необхідного для постійних закупівель чаю, англійці почали експортувати до Китаю опіум, який вирощували в традиційних районах Британської Індії (сьогоднішні території Афганістану й Пакистану). І хоча використання опію в Китаї має досить довгу історію, британські поставки цього найсильнішого на ті часи наркотику, які почалися у вісімнадцятому столітті, у період із 1821 до 1837 року збільшили його споживання в китайському суспільстві вп’ятеро (!) і стали серйозною проблемою для країни. До 1839 року вищі чиновники цінського уряду, хоча й ставилися до опію неоднозначно (оскільки багато хто з них у згаданий період сам нерідко мав наркотичну залежність), були змушені вжити суворих заходів для обмеження його постачання до імперії.

Дії китайського уряду щодо імпорту опію призвели до різкого зменшення надходжень до скарбниці Британської імперії, після чого саме чай стає найважливішим джерелом доходів держави. Зрештою заборона на ввезення опію до Китаю на початку першої половини дев’ятнадцятого століття стала причиною першої та другої опіумних воєн, що спалахнули між двома імперіями…

Саме в цей період англійці починають замислюватися над можливостями вирощування чаю в Індії. Перші чайні плантації тут передбачалося влаштувати в таких найвідповідніших для цього регіонах, як Дарджилінг, Ассам і острів Цейлон (сучасна Шрі-Ланка). Із цією метою, а також щоб остаточно позбутися чайної залежності, пов’язаної з постачанням чаю лише з Китаю, британська Ост-Індська компанія відряджає до Піднебесної шотландського ботаніка Роберта Форчуна, завданням якого було вивчення різних видів чайних рослин, а також закупівля чайних кущів для їх подальшого культивування на індійській землі. Так було відкрито цілком нову сторінку не лише в історії англійського чаю, а й в історії розвитку чайної індустрії в усьому світі.

До кінця вісімнадцятого століття чай залишався важливою частиною глобальної торговельної політики Великої Британії, доки остання не втратила свою домінівну роль у цьому питанні. Однак і сьогодні англійський чай у всьому світі є не лише історичним символом минулої епохи британського колоніалізму, а й, у певному сенсі, символом «англійськості».

(далі буде)