Незвичайна й довга історія чаю. Текст другий

Історія чаю в Китаї. Частина перша — ранній період.

Історія чаю в Китаї почалася кілька тисячоліть тому. 2016 року дослідники повідомили про виявлення найдавніших на той час решток чаю в мавзолейному комплексі Янлін поблизу Сіаня — похованні ханьського імператора Цзін-ді. Аналіз органічних решток показав, що в гробниці містилося чайне листя. Піддані імператора використовували чай як лікувальний засіб (точний час, коли чай почали пити як тонізувальний напій, невідомий).

Утім, деякі китайські історики припускають, що чай у Піднебесній почали пити набагато раніше — не пізніше десятого століття до нашої ери. Слово «ту» (сучасна назва чаю з’явилася в Китаї лише у восьмому столітті нашої ери), що означає «гірка рослина», можна зустріти у знаменитій китайській «Ши-цзін» («Книзі пісень»), збірці віршів, написаних імовірно в одинадцятому-восьмому століттях до нашої ери. Хоча не виключено, що цим самим словом у той давній період позначали не лише чай, а й цикорій та гірчак. У «Хроніках Вайянг», найдавнішому географічному довіднику, написаному в період правління династії Хань, зазначено, що народ Ба із Сичуаню подарував імператорові Чжоу горщик, наповнений листям ту. Пізніше державу Ба й сусідню з нею державу Шу захопила Хань, і, як пише в сімнадцятому столітті китайський історик Гу Яньу, «лише тоді народ Цінь дізнався про секрети приготування ту (тобто чаю — авт.)».

Перше відоме історії письмове свідчення заварювання чаю було виявлено в трактаті періоду династії Хань під назвою «Контракт для юності», де, крім інших повчань і завдань, що стояли перед юнаками, значилося: «нехай він купить чай у Вуяні й заварить у киплячій воді, а потім розіллє в чашки…».

Із письмових джерел епохи Ганьлу періоду правління тієї самої династії Хань нам відомо, що чай культивували на горі Мень в околицях Ченду. Починаючи з епохи Тан (618–907) й до кінця правління династії Цін (1644–1911) щороку тут збирали перші 360 чайних листочків і підносили в дар імператорові. Навіть сьогодні зелений і жовтий чай із цих місць вважається дуже цінним.

Винахідником першого подрібнювача для чайного листя був невідомий китайський учений, а першу церемонію чаювання було описано 220 року нашої ери в медичному тексті «Ши Лун» авторства Нуа Туо, який стверджував, що «міцний чай сприяє добрій роботі розуму».

Ще одним можливим свідченням, що асоціюється із чаєм, є згадка про нього в листі китайського генерала Лі Ю Куня (династія Цінь), хоча до середини восьмого століття за часів династії Тан чаювання вже було звичайною практикою жителів Південного Китаю. У цей самий історичний період чай широко поширився в Кореї, Японії та В’єтнамі.

Кажуть, що Лао-цзи, напівлегендарний китайський філософ, який жив у п’ятому-шостому столітті, порівнював чай із «піною з рідкого жадеїту» й називав його «незамінним інгредієнтом еліксиру життя».

Легенда свідчить, що вчитель Лао був настільки засмучений моральним розкладанням китайського суспільства й прийдешнім занепадом династії, що вирішив вирушити в раніше незвідані місця, щоб більше ніколи не повернутися. Опинившись на кордоні Китаю, він зустрів митного чиновника Іня Хсі, який пригостив його чаєм. За чаєм під час розмови з Лао інспектор Інь був захоплений його мудрістю й переконав філософа написати книжку для майбутніх поколінь, щоб вони могли скористатися мудрістю останнього й іще більше прославити Китай у його величі. Так з’явився один із найвидатніших творів світової літератури й філософії «Дао де Цзін» («Книга шляху й чесноти»).

(продовження буде)