Оливкова олія: історія, види та корисні властивості. Частина перша

Коротка передмова.

Заплющте очі й уявіть на мить їжу, якою вас годували під час торішньої відпустки на узбережжі Середземного моря: свіжі, щойно виловлені креветки «гамбас», обсмажені на грилі та приправлені великою кількістю часнику й свіжовичавленого лимонного соку; виноградне листя, начинене рисом із травами та спеціями або м’ясом з овочами; салати, що вибухають соком стиглих, уже цукристих помідорів зі шматочками фети й пухкими зелено-чорними оливками; великі скибки свіжого сільського хліба з хрусткою скоринкою, щедро намащені густим пюре зі смажених баклажанів і часнику…

Лише від цього простого переліку ваш рот рясно наповнюється слиною, чи не так?

Якщо добре поміркувати над тим, що спільного є в усіх згаданих стравах, і водночас рішуче відкинути густо домішаний до цієї їжі смак розкішного середземноморського сонця й вишуканого морського бризу, то у відповіді, мабуть, залишиться лише оливкова олія. Що ж, слід констатувати факт: середземноморської кухні, у якій не використовують оливкової олії, просто не існує в природі! Тому нам із вами варто про це поговорити, і почну я, як завжди роблю в таких випадках, з історії походження цього найпоширенішого нині в Європі продукту.

Історія оливкової олії.

Відповідно до авраамічних релігій Ной, перебуваючи на ковчезі під час Великого потопу, тричі з інтервалом в один тиждень посилав у небо голубів, щоб дізнатися, чи спадає вода. Коли третій голуб не повернувся, Ной зрозумів, що десь неподалік є суша, і йому з родиною та тваринами залишилося зовсім недовго перебувати в плаванні. Цікаво, що другий голуб, повернувшись на ковчег, приніс Ноєві гілку дерева зі свіжим зеленим листям — знак, який підказав, що подекуди верхівки дерев уже почали здійматися над поверхнею води, а її рівень безперечно знижується. Гілка, яку голуб приніс на ковчег, була з оливкового дерева.

Стародавні греки розповіли світові легенду про ворожнечу між двома богами: Посейдоном, грізним володарем усіх морів та океанів, і красунею Афіною, покровителькою військового мистецтва, ремесел і мудрості.

Причиною сварки між названими богами було прекрасне місто, яке кожен із них хотів назвати своїм ім’ям. Тоді Зевс, володар Олімпу, наказав їм подарувати місту по одному подарунку, щоб місцевий правитель, оцінивши користь кожного з них для міста, зміг вирішити, хто з богів більше підходить на роль міського покровителя і на честь кого буде названо місто.

Тоді Посейдон спрямував свій тризуб у скелю, і з цього місця в небо вдарив фонтан води. Це був безцінний подарунок для жителів міста, які регулярно потерпали від нестачі води й спраги. Однак бог зовсім не надав значення одній маленькій деталі: вода, що била фонтаном із-під землі, виявилася солоною… Тож цілком природно, що жителі міста були розчаровані подарунком Посейдона.

Афіна ж подарувала містянам маленьку насінину. Вони посадили її в землю, і невдовзі з неї виросло оливкове дерево. Подарунок сподобався всім, адже завдяки йому люди отримали їжу, дрова для вогнища, а також лікарський засіб у вигляді листя та олії. Таким чином Афіна перемогла в цьому змаганні з Посейдоном, і відтоді місто стало називатися її ім’ям. Усім вам знайома назва цього одного з найдавніших міст світу… ))

Хоча до кінця все ж не зовсім зрозуміло, де саме й коли було культивовано перші оливкові дерева, обидві розказані вам історії свідчать, що людина знала про них дуже й дуже давно. Ще в епоху неоліту (близько восьми тисяч років тому!) наші далекі предки в Середземноморському басейні збирали дикі оливки й використовували їх у їжу.

(далі буде)