Плов із хрусткого рису й зелені

«Упродовж понад двох століть лінгвісти скрупульозно, до найдрібніших подробиць відтворювали картину світу, що існував п’ять тисяч років тому, у період виникнення й формування протоіндоєвропейської цивілізації, світу, з якого вийшов Ахіллес… Спочатку цей світ здавався казкою, якимось фантастичним простором, сповненим життя: вовками, рисями, лосями й оленями, зайцями, їжаками, гусьми й журавлями, орлами та бджолами, видрами й іншими істотами, чиї назви постійно зустрічалися в усіх індоєвропейських мовах. Однак серед безлічі цих мов не було спільних слів для лавра, кипарисів та оливкових дерев. Очевидно, тому, що згаданий світ не належав до тієї території, яку сьогодні заведено величати Середземномор’ям…»

Так або майже так (бо, хоч як крути, переклад мій 😊) пише у своїй книжці «The Mighty Dead, Why Homer Matters» («Її величність Смерть, або Чому важливий Гомер») відомий британський письменник Адам Ніколсон. До сфери своїх літературних інтересів він незмінно включає такі основоположні поняття, як світова історія, природа, велика література минулого і… море.

Я завжди вважав те, про що пише Ніколсон, очевидним — доти, доки не зазирнув у згадану вище книжку. Із першої ж сторінки мені стало зрозуміло, що я самовпевнено помилявся в оцінці справжньої цінності слів. Просто дивовижно, наскільки іноді інформативним і багатогранним може бути людське мовлення!

Мова, що описує їжу, також не є чимось застиглим, фотографією далекого минулого. Навпаки, вона завжди була й залишається частиною живої історії, нескінченною ниточкою, що простягнулася з далекого минулого в наше з вами найсучасніше життя. Яскравим прикладом цього є звичайний плов. Через пару тисяч років після того, як Гомер писав про гусей і бджіл, народився інший світ, що складався зі слів народів, які населяють Близький Схід. Значною мірою це стосувалося й їжі. Така страва, як плов, була практично в кожного із цих народів, і її назва, хоч і звучала по-різному, походила з одного кореня: палау, пілау, пелау, плов, пілафі, пулав, пілав, пулака…

Одна з численних легенд про Александра Македонського пов’язує його знайомство з пловом зі святкуванням захоплення Самарканда. Саме місто, відоме тоді як Мараканда, війська великого полководця зайняли 329 року до нашої ери. На фризах, виявлених у руїнах Персеполіса (місто й церемоніальна столиця Персії періоду царювання династії Ахеменідів), можна побачити тарелі з їжею, що нагадує рис. Із Персії плов потрапив до арабів, греків, турків, вірмен, узбеків і таджиків.

Для приготування нашого плову із хрусткого рису й зелені вам знадобиться рис, зварений напередодні. Тож цю страву потрібно планувати заздалегідь. Перш ніж змішати рис із фетою, горіхами, зеленим горошком, броколі й родзинками, його підсмажують на сковороді в олії, доки він не стане хрустким і на ньому не утвориться золотисто-коричнева скоринка.

(розраховано на 4–6 їдців)

Інгредієнти:

• 4 склянки готового довгозернистого рису (потримати в холодильнику протягом однієї ночі)
• 300 грамів броколі (розібрати на маленькі суцвіття)
• 200 грамів зеленого горошку (можна використати консервований)
• 70 грамів зеленого часнику (подрібнити), можна замінити звичайним часником до смаку
• 70 грамів зеленої цибулі (нарізати невеликими шматочками по діагоналі)
• 50 грамів грубо порубаного листя кінзи
• 60 грамів кропу (грубі стебла видалити, зелень подрібнити)
• 10 грамів м’яти (листя відокремити й крупно порубати)
• 1 середній стручок свіжого гострого перцю (видалити насіння й нарізати тонкими кільцями)
• Чверть склянки свіжовичавленого лимонного соку
• Пів склянки обсмажених і грубо порубаних фісташок або волоських горіхів
• Пів склянки родзинок
• ¾ склянки розкришеної фети
• Третина склянки оливкової олії, плюс іще три столові ложки
• Сіль

Приготування:

1. Змішуємо всю зелень (крім зеленої цибулі), лимонний сік, пів чайної ложки солі й 2 столові ложки води в чаші блендера. Перебиваємо, доки суміш добре не перемішається й не випустить усі соки. Вливаємо третину склянки оливкової олії й продовжуємо перебивати, доки не утвориться однорідний і ніжний соус. За потреби в соус можна додати ще трохи солі.
2. Решту оливкової олії нагріваємо на середньо-сильному вогні у великій сковороді з антипригарним покриттям, доки її дно не стане дуже гарячим. Викладаємо сюди рис і злегка притискаємо його лопаткою, щоб він рівномірно розподілився по всьому дну сковороди одним шаром. Зменшуємо вогонь до середнього й готуємо, не чіпаючи рису, протягом 6–8 хвилин, доки він не стане золотисто-коричневим знизу. Солимо до смаку.
3. Поки готується рис, змішуємо у великій мисці зелену цибулю, гострий перець, горіхи, сир, горошок, броколі й родзинки.
4. Перекладаємо рис у ту саму миску й добре перемішуємо. Поливаємо соусом із зелені й знову перемішуємо. Куштуємо, чи достатньо солі та перцю.