Про індійське вегетаріанство й зовсім трохи про моральний кодекс «будівника нового світового порядку»

Тут ми мало цікавимося неполітичними подіями, що відбуваються у світі, якщо вони прямо або опосередковано не стосуються України. Водночас у провідних виданнях світу, таких як, приміром, Нью-Йорк Таймс, та й узагалі серед усієї прогресивної частини світової громадськості розгорівся неабиякий скандал навколо індійського штату Маднья Прадеш. Стався він після того, як місцевий уряд постановив прибрати зі шкільного меню курячі яйця, а заразом і через «жалюгідний» стан дітей у сім’ях, де батьки (переважно йдеться про індійську еліту) є веганами. Кухня Маднья Прадеш відома в Індії своїми давніми вегетаріанськими традиціями. Тому багато сімей цього штату є вегетаріанськими або навіть веганськими (з повною відмовою від їжі тваринного походження) – особливо сильні такі традиції в середовищі соціальної та політичної еліти Маднья Прадеш, що здобула індійську освіту й виховання. Цілком природно, що дітей у таких сім’ях батьки виховують у дусі й за буквою тих правил харчування, які заповіли їхні далекі предки. Таблоїди американських та європейських видань рясніли заголовками на кшталт «Рятують корів, а дітей морять голодом!», «Діти – заручники застарілого релігійного світогляду» тощо, а також супроводжувалися фотографіями жінок, зігнутих перед коровою в привітному пранамі, або виснажених облич дітей із великими й сумними очима на тлі вгодованих високорогих теличок. Іронія подібних публікацій полягала в тому, що з’являлися вони здебільшого в досить прогресивних виданнях, більшість авторів яких складно звинуватити в ганебному невігластві або, що ще гірше, войовничому ретроградстві.

Головним аргументом у статтях, спрямованих проти рішення індійського штату, став довід, що «справжнє» вегетаріанство тут можуть дозволити собі лише багаті індійські сім’ї – «вища каста», які спроможні забезпечити себе найякіснішим раціоном харчування, що дуже суттєво для повноцінного і, головне, не виснажливого для організму вегетаріанства.

Зовні ці звинувачення виглядають логічними й, у певному сенсі, переконливими – на жаль. За винятком одного важливого аспекту, на якому ніхто з авторів подібних матеріалів навіть не спромігся зосередити увагу довірливого читача.

Чи справді всі індійські вегетаріанці, так само як і вегани, багаторазово й гнівно згадувана в Нью-Йорк Таймс вища каста?!

Якщо сьогодні ви відвідаєте ресторани п’ятизіркових готелів у Нью-Делі або якийсь із сотень ресторанчиків у будь-якому штаті Індії, де обідає ця сама «вища каста», чи багато ви знайдете серед них вегетаріанців? Чи впевнені ви в тому, що найбагатші та найвпливовіші люди в більшості штатів – переконані вегетаріанці, а не любителі й шанувальники всіх видів м’ясних страв? Наприклад, будь-який індус з Андга Прадеш скаже вам, що багаті люди в його штаті – затяті м’ясоїди. Ба більше, сьогодні можна з певною часткою впевненості говорити про той сенсаційний факт, що, всупереч сформованому на Заході (та й у всьому світі) стереотипу, серед заможних верств населення Індії вегетаріанці нині становлять меншість! «Послідовникам» теорії багатеньких індійських вегетаріанців, через яких страждають індійські школярі, варто було також звернути увагу на той факт, що нинішній прем’єр-міністр Індії, виходець із бідних верств населення, – веган. Вегетаріанці або вегани в сучасній Індії трапляються також серед багатьох гуру й святих, яких навряд чи доречно віднести до категорії багатих людей. А що ж у такому разі можна сказати про багатьох звичайних індусів, які нелегкою щоденною працею заробляють собі на життя й водночас від самого народження та вже не в одному поколінні є вегетаріанцями?

Культурні, етичні та гастрономічні реалії сучасної Індії значно складніші, ніж застарілі уявлення багатьох журналістів і соціологів про чотирикастову систему побудови індійського суспільства (я сам, грішним ділом, донедавна перебував в аналогічній омані). Вибір індусом свого способу харчування залежить сьогодні не лише й навіть не стільки від його кастової належності, скільки від релігійного й соціального середовища, родових і сімейних традицій, а також особистих уподобань. А найголовніше, що вже досить давно ніхто в Індії нікому не диктує, бути йому вегетаріанцем чи не бути.

Але якщо все ж ми поставимо собі запитання про вплив традицій на сучасне індійське суспільство (не лише в контексті кастового поділу), то в Індії досі переконані, що масове знищення тварин і птиці в індустріальних масштабах із метою споживання в тому вигляді, як це зараз відбувається в західному світі, аж ніяк не може слугувати прикладом для наслідування в будь-якому цивілізованому суспільстві.

Саме завдяки своїм найдавнішим у світі релігійним, філософським і кулінарним традиціям індійське суспільство має найрозвиненішу систему вегетаріанства, і ставлення до вегетаріанства має серйозні історичні корені, а його кастова належність – оксюморон, що бере свій початок у банальному людському невігластві.