Рослини, які зроблять ваш сон якіснішим, і не тільки його. Частина п’ятнадцята

Гербера (латинською — Gerbera).

Ботаніки зараховують герберу до багаторічних трав із родини айстрових. Переважну більшість її видів можна зустріти в дикій природі Південної Африки й Мадагаскару, хоча вона трапляється й в інших регіонах африканського континенту. Крім того, цю рослину інтродуковано в південно-східній частині Азії та Латинській Америці. Квіти гербери своїм зовнішнім виглядом нагадують ромашку й можуть бути будь-якого кольору, крім синього. Гербера має цілу низку лікувальних властивостей, але рухаймося по черзі…

Сьогодні герберу культивують на всій планеті як просто неба, так і в тепличних оранжереях. Її переважно використовують у декоративних цілях як садову й кімнатну рослину.

Герберу вперше описав у першій половині XVIII століття відомий ботанік із Голландії на ім’я Ян Гроновіус (роки життя: 1690–1762). Він назвав цю квітку на честь друга й колеги з Німеччини, фармацевта Гербера Трайгота, який жив на початку XVIII століття. Герберт, до речі, керував так званим Аптекарським городом, що впродовж дев’яти років перебував у Москві.

У науковій праці 1758 року цю назву згадав шведський природознавець Карл Лінней. Так сталося, що через вимоги Міжнародного кодексу ботанічних назв, згідно з яким усі публікації про назви рослин, що з’явилися до 1753 року, вважалися недійсними, формально автором назви «гербера» вважається не Гроновіус, а Лінней. Тому в міжнародній ботанічній класифікації назву гербери латинською подано як Gerbera L., де остання літера — скорочення від Лінней.

Утім, трапляються й інші варіанти історії про походження згаданої назви. Наприклад, у країнах, де розмовляють англійською, цю квітку величають «transvaal daisy», тобто «трансваальською ромашкою» або «маргариткою».

Як я вже зазначив, гербера є багаторічною трав’янистою рослиною.

Її листки завдовжки приблизно 30–37 см видовжені, мають гострі кінці й часті розсічення по краях, а ближче до кореня збираються в розетку. Черешки й основи листків у деяких видів сильно опушені.

Квітконоси сягають 60 см заввишки. Вони не мають листя й часто також бувають опушеними донизу.

Квітки не ростуть окремо, а збираються в суцвіття, як це можна бачити в багатьох інших рослин із родини айстрових. Кошики гербери є поодинокими й мають середній діаметр 10 см (у деяких випадках — 20–25 см); крайові квіточки мають язички різнокольорового забарвлення; квітки посередині, як правило, маленькі, трубчасті. Один кошик іноді може містити буквально сотні окремих квіток. Гербера цвіте три-чотири місяці.

Гербера плодоносить так званими сім’янками, які зберігають життєздатність до пів року.

Щодо хімічного складу рослини, то гербера, так само як і деякі інші айстрові, містить різні похідні кумарину.

(далі буде)