Смажені молоки пеленгаса із соусом із коричневого масла, часнику та петрушки

Скільки разів, чистячи рибу й викидаючи нутрощі, ви разом із ними (іноді навіть не помічаючи цього) відправляли у смітник і молоки? Думаю, це траплялося не раз і не двічі. Адже обіду із цих двох маленьких, видовжених, білих мішечків, які формою нагадують ікру прісноводної риби, не приготуєш, а морочитися через п’ятдесят–сімдесят грамів чогось незрозумілого, не знаючи до пуття, що із цим робити, — собі дорожче. Якщо ви навіть не знаєте, про що йдеться, ось коротка довідка з Вікіпедії: «Молоки — це сім’яні залози або сім’яна рідина в чоловічих особин риб, молюсків і деяких видів ссавців, що мешкають у воді. За допомогою молок риби розмножуються, розпилюючи сперму, що міститься в них, на ікру».

Розповім-но я вам про свій досвід знайомства з молоками. У місті, де я колись народився і де минуло моє дитинство, свого часу важко було знайти чоловіка, який не знав би, як ловити рибу. Миколаїв із трьох боків оточений двома річками — Південним Бугом та Інгулом, а ще Бузьким лиманом, та й до Чорного моря звідси рукою подати. Тому практично в кожній родині були свої рибалки. Тим більше що риби тоді водилося тут удосталь: за ранок можна було натягати відро бичків або п’ять-шість пристойних коропів (залежно від того, на який улов ти націлився), не кажучи вже про «тараньку», краснопірку, «глистуху», лящиків та іншу дрібноту. Риби в наших краях було так багато, що її можна було вільно ловити на «самодур» (у миколаївських рибалок під цим розуміли конструкцію з великої бамбукової вудки, волосіні, грузила й десятка гачків із наживкою, які постійно опускали у воду та піднімали плавними рухами). Тож я не з чужих слів, як багато хто сьогодні, знав, що таке солодка печіночка бичків у юшці або найніжніші молоки коропа, смажені у вершковому маслі з часничком і петрушкою.

Молоки й риб’яча печінка завжди вважалися на півдні України делікатесами, хоча трохи вище й північніше я з подивом стикався з тим, що багато хто, почувши про ці продукти, або гидливо морщився, або не мав найменшого уявлення, про що йдеться. Тим часом використовувати молоки в їжу здогадалися (і давно!) не лише в південноукраїнській кухні.

На Сицилії, наприклад, молоки тунця називають «латтуме» й у смаженому вигляді подають як типовий місцевий соус до пасти. В індонезійській кухні молоки морського окуня або змієголова називають «телур ікан», що перекладається як «риб’ячі яєчка», і зазвичай кладуть їх у карі. Серед японців популярні молоки тріски, фугу, лосося й кальмара. У Кореї в їжу використовують молоки минтая, тріски, чорнорота, богео та морського ляща. У Румунії найбільшою популярністю користуються молоки коропа (румунською — «лапті»), які зазвичай смажать. У нас молоки оселедця часто солять разом із рибою, а молоки коропа, пеленгаса й деяких інших видів білої риби смажать і зазвичай подають як закуску.

Сьогодні я хочу познайомити вас із найпростішим способом приготування молок у нашому домі. Може, колись усе ж стане в пригоді.

(розраховано на одну порцію)

Інгредієнти:

• Молоки пеленгаса вагою близько 80 грамів
• 1 великий зубчик часнику (очистити й грубо порубати)
• 2 столові ложки грубо подрібненого листя петрушки
• 1,5 столової ложки вершкового масла
• 1 столова ложка свіжовичавленого лимонного соку
• 1 часточка лимона
• Морська сіль грубого помелу

Приготування:

1. Викладаємо молоки в маленьку миску, солимо й скроплюємо лимонним соком. Даємо постояти 15 хвилин.
2. У невеликій сковороді на середньому вогні розтоплюємо вершкове масло й обсмажуємо в ньому молоки по 2–3 хвилини з кожного боку. Викладаємо на тарілку, а в масло всипаємо часник і петрушку. Готуємо, помішуючи, ще хвилину й вимикаємо вогонь (до цього часу масло стає коричневим). Даємо постояти ще кілька хвилин, а потім поливаємо молоки отриманим соусом.
3. Відразу подаємо до столу зі свіжим хлібом і часточкою лимона.