Стручкова квасоля з вершками по-вірменськи або… «Фаджоліні алла панна»

Для традиційної вірменської кухні зелена квасоля (інакше стручкова квасоля, а в Україні її чомусь багато хто називає помилково спаржею) – один з найважливіших інгредієнтів, який доступний у Вірменії велику частину року (десь близько 7-8 місяців, а то й довше – залежно від того, наскільки теплою була зима). Важко уявити раціон звичайної вірменської сім’ї без цього овоча. Пшениця і квасоля – два симбіотичні родичі, що становлять фундамент національної кухні Айястану – присутні на кожному вірменському столі у вигляді лаваша або матканаша та турші або лобі (у вірмен квасолю називають так само, як і у грузинів) з яйцями кожен божий день.

У дитинстві я бачив свою вірменську бабусю Євгену Аракелівну не так часто, як хотілося б – хіба що наша родина зрідка приїжджала до них погостювати. Вона з дідом жила в Баку і лише пізніше, коли я вже був зрілим юнаком, переїхала до батька, доживати старість (дід з упертості та чоловічого честолюбства не поїхав і залишався в Баку до 1990 року, поки там не почався сумнозвісний вірменський погром).

Ось, коли в нас оселилася Євгена, я і дізнався по-справжньому, що таке зелена квасоля і спробував її в десятці (як мінімум!) різних варіацій приготування. До цього я не мав жодного уявлення про існування лобі, і був упевнений, що квасоля буває лише в окремих бобах – білого чи червоного кольору. Тепер, через багато років, я не пропускаю жодного сезону зеленої квасолі, і в моїй сім’ї її їдять, як мінімум один раз на тиждень з червня по жовтень включно.

До речі, я вже давно звернув увагу на той дивовижний факт, що рецепти багатьох страв, які я за останні роки зустрічав у середземноморській кухні, були і в меню моєї бабусі Євгени. Причину цього мені пояснити складно: чи то подібний клімат і так званий «продуктовий кошик»; чи то це якимось таємничим чином пов’язано з доісторичною міграцією народів – уявлення не маю… Однак, наприклад, сьогоднішній рецепт фаджоліні алла панна (стручкова квасоля із вершками), який походить з Ломбардії, і який я знайшов у кулінарній книзі «Ломбардська кухня» Алессандро Молінарі Праделлі, чудового італійського журналіста, гастронома та письменника, дивним чином ідентичний страві з лобі, яку любила готувати Євгена…

(для того, щоб приготувати нашу страву в достатній кількості для чотирьох дорослих та дуже голодних чоловіків)

Інгредієнти:

• 1 кг зеленої квасолі (кінчики та сполучні нитки видалити)
• 2 середні головки білої цибулі (почистити і нарізати невеликими часточками)
• 3-4 великі зубки часнику (почистити і роздавити плоскою частиною леза ножа)
• 1 середній пучок кінзи (листя відокремити)
• Половина склянки подрібненого листя петрушки
• Половина столової ложки цукру
• 50 грам вершкового масла
• Чотири столові ложки домашніх вершків
• Сіль
• Перець

Приготування:

1. Відварюємо зелену квасолю до напівготовності (час залежить від виду квасолі). Відкидаємо на друшляк і даємо стекти.
2. У сковороді розтоплюємо вершкове масло, всипаємо цукор і на середньо-слабкому вогні смажимо цибулю до появи золотисто-коричневого відтінку. За пару хвилин до готовності додаємо часник.
3. Перекладаємо зелену квасолю в сковороду з цибулею та часником, і продовжуємо готувати ще 3-4 хвилини.
4. Після цього додаємо вершки, солимо і перчимо. Перемішуємо і тушкуємо ще 2-3 хвилини. Вимикаємо вогонь, всипаємо кінзу та петрушку. Ще раз перемішуємо. Накриваємо сковороду кришкою та даємо постояти 8-10 хвилин.

Примітка:

Як в італійському, так і в вірменському варіанті приготування цієї страви, її подають, як правило, з м’ясом (баранина, курка, відварена телятина) або їдять, як окрему страву зі свіжим хрустким хлібом.