Цибуля — усьому голова

Через те, що цибуля дуже мала за розміром, а її органіка майже не залишає слідів, учені ніяк не можуть дійти згоди щодо місця й часу її походження. Багато відомих учених-археологів та істориків запевняють нас, що цибуля вперше з’явилася в Азії, інші переконані, що її батьківщиною є Іран і західні райони Пакистану. З упевненістю можна стверджувати одне: наші предки почали вживати дику цибулю в їжу дуже давно, задовго до того, як навчилися обробляти землю, і, найімовірніше, цей скромний овоч був одним із головних продуктів харчування доісторичних представників людського роду.

Більшість сучасних досліджень дають змогу дійти висновку, що цибулю почали культивувати понад шість-сім тисяч років тому. Завдяки тому, що дика цибуля росла в багатьох регіонах планети, люди використовували її кілька тисячоліть паралельно з тією, яку вирощували на своїй землі. Мабуть, цибуля була однією з перших рослин, які почали культивувати. Для цього були причини: цибуля не була такою вибагливою, як інші рослини, — її можна було вирощувати на різних ґрунтах і за різного клімату; вона легко транспортувалася й добре зберігалася; посідала важливе місце в раціоні, адже містила багато поживних речовин, мінералів і вітамінів.

Тоді як установити місце фізичного походження цибулі вкрай складно, існує чимало письмових пам’яток про те, наскільки помітне місце вона посідала в давній їжі, медицині, мистецтві й побуті людини (наприклад, у муміфікації).

Китайці вирощували цибулю кілька тисяч років тому. Згадки про неї можна зустріти в найдавніших ведичних текстах Індії приблизно тих самих часів. Перші давньоєгипетські письмена зі згадкою цибулі належать до четвертого тисячоліття до нашої ери, а в шумерських текстах її можна зустріти в першій половині третього тисячоліття до нашої ери.

У стародавніх єгиптян цибуля була культовим овочем, і їй поклонялися. Вона символізувала вічність (завдяки своїй циклічній структурі), і єгиптяни обов’язково залишали в похованнях фараонів запаси ріпчастої цибулі. Фрески із зображеннями цибулі трапляються на стінах внутрішніх приміщень єгипетських пірамід як періоду Стародавнього царства, так і Нового. Цибуля присутня в поховальних ритуалах єгиптян, а також є невіддільною частиною будь-якого бенкетного столу. Її залишали на вівтарях як підношення богам.

Часто давньоєгипетських священнослужителів зображували з цибулею в руках або такими, що клали її на вівтар. Муміфіковані залишки цибулин нерідко знаходили в районі живота похованих єгиптян, біля вух та очей. Стрілки цибулі клали на груди померлих, а головками цибулі також обкладали їхні ноги й ступні. Фараона Рамзеса V, який помер 1160 року до нашої ери, поховали з цибулинами в очницях.

Деякі єгиптологи припускають, що таке широке використання цибулі в поховальних ритуалах пов’язане з вірою єгиптян у магічну силу цієї рослини, здатну воскресити померлого. Інші вважають, що популярність цибулі в зазначеному контексті безпосередньо пов’язана з її антисептичними властивостями.

В Індії у шестисотих роках до нашої ери в знаменитому медичному трактаті Чарака цибулю пропонували використовувати як ефективний засіб для поліпшення роботи травного тракту, серцево-судинної системи, а також для лікування очей і суглобів.

Відомий грецький ескулап Діоскорид ще в другій половині першого століття до нашої ери відзначав корисні властивості цибулі. Греки були впевнені, що цибуля збільшує силу спортсменів, і перед змаганнями останні з’їдали кілограми цибулі, пили цибулевий сік і навіть натирали нею свої тіла.

Римляни регулярно їли цибулю, а також запасалися нею під час подорожей у далекі провінції, до яких можна було зарахувати Англію, а також Німеччину. Пліній Старший прославляв цибулю у своїх працях і разом із капустою відносив її до своїх улюблених овочів. Живучи в Помпеях, Пліній не лише вирощував цибулю на власній землі, а й систематизував усі її корисні властивості, відомі римлянам того періоду: поліпшення зору, відновлення міцного сну, лікування ангіни, засіб від укусів тварин і зубного болю, лікування дизентерії та радикуліту.

Після ретельних археологічних досліджень у цьому знищеному виверженням Везувію місті вчені знайшли на місці розкопок підтвердження тому, про що писав відомий помпеєць, — численні заглиблення в землі, які свідчать, що тут вирощували цибулю.

У Середньовіччі трьома основними інгредієнтами європейської кухні вважалися боби, капуста й цибуля. Крім того, що цибуля була найважливішим продуктом харчування для європейців, вони також використовували її як засіб від головного болю, укусів змій і випадіння волосся. Цибулею часто розраховувалися за оренду землі й використовували її як весільний подарунок.

Пізніше першовідкривачі Америки завезли цибулю й туди, але виявили, що дика цибуля тут уже росте, а місцеве населення, індіанці, робить із неї припарки, сиропи, фарбу й навіть іграшки. Колоністи почали вирощувати ріпчасту цибулю в Північній Америці, щойно розчистили перші орні землі, а саме 1648 року.

У Київській Русі цибуля з’явилася лише у дванадцятому столітті. Так само, як і в Європі, її використовували тут у їжу та з медичною метою.